In кіноклуб Олега Яськіва

Тиха пристрасть (режисер Теренс Девіс, Великобританія, 2016)

Перед зимовими святами якось нечутно, але завжди неодмінно надходять тихі дні. Це ще не духовна концентрація і не молитовна медитація, але вже прислуховування до простору: уявного і реального, духовного і матеріального. Це сповільнення бігу обов’язків, зупинка трибу меркантильності, відмова від знецінення минулого як минулості та дарування окремих мрій у гербарій нездійсненності. У такому стані зосередженості ми отримуємо шанс віднайти загублені драбини до неба, по яких маємо підійматися щоденно, відчути опору знову посталих колон мудрості, сили та краси, які покликані будувати кожною своєю дією. До нас повертаються звуки музики у первинній, не концертній красі. Нас знову наповнюють інтонації ще не продекламованої поезії, яка пронизує наш світ так само як і невидиме реліктове космічне випромінювання. Ми починаємо краще розрізняти людей, наш зір враз дозволяє нам побачити їхню внутрішню структуру, де в причинно-наслідковій ієрархії духовна причина людини керує її фізичними процесами.

Пов’язане зображення

Ми хочемо вилити свою любов у цей світ, а натомість наповнитися довірою до відкритого і вже не такого небезпечного світу. Ми хочемо прочитати бодай один вірш, зіграти хоча б одну мелодію, замалювати порожню рамку кількома мазками. Ми хочемо залишитися у цих нематеріальних формах навіть тоді, коли наша матеріальна форма розчиниться у космічному просторі. Бо ми хочемо повертатися у цих нематеріальних формах щоразу тоді, коли хтось вирішив притишити свій життєвий біг щоби тихо почитати поезію. Або подивитися кіно…

Фільм «Тиха пристрасть» повертає нам смак високої поезії та велику душу видатної жінки минулого. Емілі Дікінсон на сьогодні стала зіркою обов’язкової шкільної програми американської чи англомовної літератури, тихою національною гордістю найсильнішої країни світу, тим внутрішнім дорогоцінним продуктом, який не часто експортується, але натомість формує національний характер і так здобуває найвищу славу для своєї країни.

Результат пошуку зображень за запитом "quiet passion 2016"

Її поезія прийшла у світ передчасно і лишень по смерті дала усвідомлення геніальності змісту та модерності форми. Вона витерла межі між “чоловічою” та “жіночою” поезією та освітила шлях багатьом великим поетесам, у тому числі українським. Вона однією з перших утвердила образ непокірної і незалежної жінки, до якого ми щойно у наші дні звикаємо.

Один з найавторитетніших і найшанованіших британських режисерів, актор та письменник Теренс Девіс з усією відповідальністю власної кінобіографії взявся за створення фільму про видатну американську поетесу. Для того щоб переказати не лише життя цієї непересічної жінки, але й духовний простір її поезії необхідно було створити фільм в особливій художній формі. На велике щастя майстрові це вдалося і фільм не «завалився» у черговий байопік зі схематизованими образами та сучасними пристрастями в історичних декораціях.

Результат пошуку зображень за запитом "quiet passion 2016"

«Тиха пристрасть» – абсолютно прекрасний фільм! З досконалими діалогами, у яких мало не кожна фраза несе доданий зміст і водночас не відривається від реальності. З дивовижною грою переважно американських кіно- і театральних акторів, які своєю природною і аж ніяк не театралізованою грою зуміли передати дух і щоденність складного проминулого часу та сімейного простору, у якому жила Емілі Дікінсон. А це був час американської громадянської війни, існування рабства і становлення новітньої американської нації, яку ми сьогодні поважаємо за поцінування гідності людини, за високі освітні стандарти, за неодмінний обов’язок суспільного служіння.

Навіть своєю образною естетикою, делікатною, але автентичною деталізацією фільм занурює у родинність поетеси. Під дією слів немов оживає предметний світ – в інтер’єрах маєтку та екстер’єрах саду і ми віримо у їхній вплив на кожен вірш Дікінсон. Поетеса справді майже не полишала свого дому і тим дивовижніше, що авторам фільму вдалося передати історію Америки не вирушаючи у далекі подорожі, а залишаючись практично у стінах одного дому.

Результат пошуку зображень за запитом "a quiet passion movie"

Але найголовніше, що така художня манера фільмування, а в цьому особлива заслуга німецького оператора Флоріана Гофмейстера, дозволяє звучати поезії Емілі Дікінсон цілковито у природний спосіб, без жодної загрозливої для художнього кіно претензійності та пафосності. Така здатність бути органічно суголосним іншим мистецтвам уже була проявлена цим оператором в іншій спільній роботі з Теренсом Девісом, а саме фільмі «Глибоке синє море» (2011), де скрипковий концерт Семюеля Барбера звучав настільки доречно, що здавався спеціальним саундтреком до екранізації п’єси сера Теренса Раттігена.

Біографія Емілі Дікінсон і справді небагата на просторові переміщення чи еротичні пристрасті. Відтак, очікувати пристрасних і ефектних драм від цього фільму не варто. Проте концентрація «цікавості» для вдумливого глядача у цьому фільмі перевищує будь-які інші кінематографічні історії видатних людей, які «жили в огні». Теренсу Девісу вдалося майстерно доповнити вражаючу силу поезії Дікінсон майже рівною їй художньо кінематографічною роботою. Мабуть, це вдалося через те, що і режисер, і інші співавтори фільму зростали на поезії Емілі Дікінсон, і по справжньому люблять добру поезію.

Пов’язане зображення

Наш час може й справді не найкращий для звучання поезії: вона занадто довга у вік коротких інтернет-постів, вона занадто непрактична у вік мотиваційних бізнес-тренінгів. Але насправді ми розуміємо, що для кращих з-посеред нас поезія завжди була і відтінено залишається найінтимнішою тихою пристрастю, яка наповнює душі енергією до життя. Та що там для кращих, практично кожен входить у світ з маминими піснями, страждає через першу закоханість з юнацькими віршами, відкриває світ у молодіжних мандрах через поезію класиків, протестує супроти міщанства поезією бунтівних рокерів і помирає з молитвою на устах…

Це буде дивовижна кінематографічна зустріч, повірте, друзі мої! Ви лиш приходьте.

Олег Яськів

Terence Davis, Quiet passion, 2016

03 грудня, вівторок о 18.30 у кав’ярні Штука на вул. Котлярській, 8

, , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *