In кіноклуб Олега Яськіва

Ідеальні незнайомці (режисер Паоло Дженовезе, Італія, 2016)

У тому що чужа сім’я – таємниця, нас не потрібно переконувати. Проте наскільки добре ми знаємо свою пару, наскільки впевнені в собі? У час підвищеної температури життя, коли ми, немов атоми нагрітого газу, співударяємося з величезною кількістю людей та зустрічаємося з численними спокусами, коли проголошувані особиста, гендерна, статева свободи здатні розірвати традиційні уявлення про сім’ю, кохання, дружбу, дуже важливим стає вміння зберегти себе у вихрових потоках сенсів. Знайти спосіб саморефлексій, формулу спільного життя, межі персональних свобод і спільних відповідальностей. У час коли екзистенційна самотність практично неможлива, потрібно навчитися творити комфортну незалежність у суцільно взаємозалежних комунікаціях.

Такий фільм як «Ідеальні незнайомці» неодмінно повинен був з’явитися. Тому що він пробує дати відповіді на багато інтимних запитань, про які занадто гучно, і через це незрозуміло, промовляють у публічних просторах. Він нарешті говорить про те, про що більшість з нас хотіла, але не наважувалася сказати вголос. Він прочиняє важкі двері до психологічного кабінету з сімейних консультацій і пропонує «серйозну» версію численних ток-шоу та життєвих імітацій, а фактично «реаліті-симулякрів», які заполонили телебачення та інтернет в останні десятиріччя.

Сценарна історія фільму дуже проста – сімейні пари старих друзів – достатньо зрілі щоб тримати скелети в шафі та наблизитись до подружніх криз – зустрічаються за спільною вечерею. Комусь з них приходить ідея гри, головним правилом якої буде відкрити своє персональне життя, яке, як виявляється, є добре прихованим від близьких. З цього починається каскад прозрінь та несподіванок, який суворо проекзаменує кожне подружжя на міцність, а друзів – на справжність.

Величезний успіх цього інтимно-психологічного фільму (премії за кращий італійський фільм, величезна глядацька аудиторія) повинен мати пояснення, адже спроби зняти розмовні фільми «про життя» робилися неодноразово, але більшість з них зазнавали невдач у переконливості. Можливо, відповідь у тому, що фільм «Ідеальні незнайомці» слідує традиціям реалістичних психологічних романів (які позначають «серйозний» стиль і користуються успіхом в інтелектуальної публіки) та водночас класичним комедіям ситуацій зі скандальними викриттями (які так любить ширший загал «простішої» публіки). Можливо тому, що театральний за формою (єдність дії та часу) фільм намагається змалювати клубок життєвих ситуацій, який герої заплутували довгими роками і тепер хтозна чи вдасться розв’язати їх у майбутньому. А можливо просто через те, що герої цього фільму дуже зрозумілі та знайомі кожному з нас – так само залежні від смартфонів, так само роблять селфі, так само люблять глянець.

Фільм став дебютом у великому кіно італійського режисера Паоло Дженовезе і водночас презентацією його відчутного авторського стилю, який полягає не стільки у естетських пошуках художньої форми, скільки у пошуках шаблонів для екзистенційних досліджень морального портрету сучасної людини та деміургічної ролі соціуму. А після нового фільму режисера «Місце зустрічі», знятого на такому ж високому філософічному рівні, можна сміливо стверджувати що традиції психологічного італійського кіно знайшли талановитого наступника.

«Ідеальні незнайомці» інтригують формою та змістом. Це дуже легке і захопливе кіно, яке викликає на відверту розмову. І хоча нам здається ніби добре знаємо себе і своїх близьких, ніби можемо впевнено прогнозувати спільне майбутнє, може виявитися що ми все ще незнайомці. Ідеалісти у своїх сподіваннях та ілюзіях…

Олег Яськів

27 серпня, вівторок о 18.30 у кав’ярні Штука на вул. Котлярській, 8

, , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *