In кіноклуб Олега Яськіва

Гайд-парк на Гудзоні (режисер Роджер Мічел, Великобританія, 2012)

Інколи майже фізично відчуваєш, що ми, люди, підневільно заточені у координати вигаданої кимось і колись гри. Де правила встановлює історія, де ролі (політичні, професійні, повсякденні) часто важливіші за емоції. Де почуття б’ються немов у бійцівській клітці, стримувані фейковим етикетом суспільної сегрегації та правил професійної поведінки. Де людина-політик, людина-бізнесмен, чи навіть людина-вчений або – у дусі сучасності – людина-менеджер перестає бути першочергово Людиною – зі слабкостями, які можна пробачати, з хворобами, які треба лікувати, з гріхами, які варто спокутувати, зрештою, з хрестом, який потрібно нести.

Нам бракує тайм-аутів у цій вічній рольовій грі. Зупинок, коли можна критично озирнутись у минуле чи скептично поставитись до майбутнього для того щоб зрозуміти, що це тільки у грі ми різні, часто ворожі, а поза нею насправді ми однакові, рівні у розлитій на нас любові, тимчасово земні у вічності.

Фільм «Гайд-парк на Гудзоні» – якраз така пасторальна зупинка у суворому трибі життя. Коли погода своїм провисанням між зимою і весною пригнічує мрії, коли наближення виборів пробуджує небезпечну свободу помилок, коли смертні люди продовжують грати свої демонічні геополітичні партії, струшуючи світовий порядок у хаос фейкових імперських амбіцій… От коли все це починає торкатися навіть простої людини у приватному спокої, якраз варто повертатися до таких фільмів, до такого шляхетного у намірах мистецтва.

Варто ще й тому бо цей фільм у зовсім несподіваний спосіб розповідає про життя Франкліна Рузвельта – не як видатного Президента Америки, одного з архітекторів нового світового порядку, який зараз до речі під загрозою, а як звичайну людину, яка кохає і хоче кохати, відпочиває і вміє жартувати.

Цікаво і варто наголосити, що це британський, а не американський фільм, створений сміливим у виборі проблематики, але делікатним у розкритті людських характерів і обдарованим інтелектуальним почуттям гумору режисером Роджером Мічелом.

У епіцентрі фільму – епізод з життя Президента під час візиту до Америки британської королівського подружжя, а у фокусі – майже скандальні стосунки з далекою родичкою та подругою дитинства Маргарет Саклі, яку запросили доглядати за прикутим до інвалідного візка лідером. З цього матеріалу, базованого, до речі, на знайдених по смерті Президента щоденникових записах жінки, у режисера вийшов чудовий коктейль драми стосунків та комедії ситуацій, тобто справжня британська комедія.

Світлий, майже вільний від політичних тем фільм, занурює нас у епоху джазу та заміських вечірок. Для Америки друга половина тридцятих – це вже вихід з великої депресії і лише віддалене гуркотіння прийдешньої війни. Майже ідеальний час для візиту британського королівського подружжя, “короля, який говорить”, до своєї колишньої найбільшої колонії, до цих «нестерпних американців» (нехай навіть їхнього президента), які на прийняттях їдять чудернацькі хотдоги, слухають пісні індіанських аборигенів, тобто залишаються в очах консервативних британців все ще ковбоями, майже дикунами.

Насправді ж це дуже тонкий психологічний фільм, який проявляє людинність Президента Франкліна Рузвельта, замутнену для нас історичною оптикою. Це фільм про свободу кохання, про поклик відкритих просторів, про мрії під зоряним небом. Про любов до людини, а не до її ролі у світовій грі.

Окрім яскравої колористичної та музичної атмосфери, не можна не відзначити блискучої гри Білла Мюррея у ролі Рузвельта. На відміну від інших спроб втілення політичних лідерів на екрані, як от двох останніх фільмів про Черчілля, у «Гайд-парку на Гудзоні» акценти зовсім інші, і, відтак, головні постаті вирізьблені іншої тонкості різцем. Якщо Черчіль в обох спробах постає переважно готовим політиком, який змінює історію. і лише десь на периферії уваги виявляє людські слабкості, то Рузвельт навпаки – людиною, яка у людських стосунках і почуттях якраз шукає духовні сили для майбутнього впливу на історію і немовби зупиняється перед фінальною частиною свого життя, яку ми вже знаємо з історії.

Тож приходьте за гарним настроєм, за новими емоціями від цього несподіваного сміливого за змістом і повітряно-легкого за формою фільму!..

Олег Яськів

Roger Michel, Hyde Park on Hudson, 2012

05 лютого, вівторок о 18.30 у кав’ярні Штука на вул. Котлярській, 8

, , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *