les-choristes

In кіноклуб Олега Яськіва

Хористи (режисер Крістоф Барратьє, Франція, 2004)

Літній вітер несміливо торкається одягу, ніби пробуючи нашу закритість. А ми й дійсно часто невиправдано закриті, ховаємо свої мрії навіть від тих хто захоче їх розділити. Прагнемо захиститися від чужої цікавості немов від неспокійного вітру, який холодить, а не зігріває. Закриваємо тіло, ховаємо душу. Не чекаємо допомоги від іншого, хоча слабко віримо у власні сили.

Але насправді сила людського співчуття та добра незбагненна. І ніколи не знаєш коли вона стане в пригоді саме тобі. Так само важко передбачити магічний вплив кіно на наше життя – яким кадром, звуком чи словом воно торкнеться нашої щоки і поведе в інший напрямок. Спробуємо…

Крістоф Барратьє народився та зростав у кінематографічному колі (мати – актриса Ева Сімоне, дядько – відомий режисер-документаліст Жан Перен («Мікрокосмос», «Мандрівні птахи»), хоча вчився на музиканта і став гарним академічним гітаристом.

Ці щасливі обставини обумовили високий естетичний смак режисера та вимогливість до матеріалу. У результаті його фільми виділяються не лише майстерною грою акторів, глибоко продуманим сюжетом, але й блискучою музикою. Недаремно, саундтреки до його фільмів отримують самостійне життя.

«Хористи» і надалі залишаються найкращим фільмом режисера. Це взагалі один з кращих кінематографічних дебютів останніх років. Що нетипово навіть для великих кінорежисерів, які, як правило, повільно стартують. Очевидно, що рівень бездоганності у «Хористах» настільки високий, що його важко не лише подолати, але навіть і досягнути знову.

Фільм магічний і невимовно красивий у кожній простій своїй деталі. Він з тих, котрі пасують до будь-якої погоди за вікном і самі створюють світлий настрій, перетравлюючи прикрі життєві обставини. Безумовно, краса та справедливий успіх фільму (а він став найкасовішим у Франції – який подиву гідний прояв колективного розуму) завдячує поєднанню прекрасної роботи режисера, акторів та композитора Брюно Кола. Музика до фільму взагалі – один з шедеврів останніх десятиріч – стає крилом, на якому фільм здіймається понад землею, а ми – над життєвою буденністю.

Сюжетно фільм торкається педагогічних, моральних та етичних проблем у стосунках між дітьми та дорослими і, на мою думку, є одним з найвдаліших їх відображень у світовому кіно (а дія відбувається в інтернаті для хлопчиків, куди приходить новий учитель музики, який не лише створює з колишніх волоцюг прекрасний хор, але й ламає задушливу авторитарну атмосферу, яку підтримував старий педагогічний колектив). Однак цього було б замало, щоб опанувати дивовижну магію кіно.

Справжній післясмак від цього фільму – зовсім не дорослі висновки про правила виховання, а, швидше, бетговенівська радість від перемоги світла над темрявою. Цей фільм несе настільки сильний імпульс доброти, що залишитись байдужим практично неможливо. Мені навіть здається, що такі шедеври мають буквальний терапевтичний ефект і здатні лікувати людину. Тоді звична ідіома «ставати на ноги» набуває повнішого змісту – а саме підняти лежачу людину і дати їй сил іти вперед. Бо тільки попереду нас світло, бо тільки попереду вчинки, які ми повинні здійснити, бо ще чекають на нас люди, яким ми будемо потрібні…

Приходьте і скажіть, що ви у це вірите…

Олег Яськів

07 серпня, вівторок о 18.30 у кав’ярні Штука на вул. Котлярській, 8

Les Choristes, Christophe Barratier, 2004

, , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *