In кіноклуб Олега Яськіва

Басейн (режисер Франсуа Озон, Франція, 2003)

Тонка лінія між дійсністю та уявою неслухняною хмариною розчиняється перед нашим розпеченим на сонці зором. А ми цього і хочемо. Загубитись у дійсності, перездати карти, приміряти маски. Раптом знайдемо кращу.

Кожен щось творить: хтось на папері, хтось в уяві. Людина не може не творити. Не може не змішувати дійсність з вигадкою, не може не коректувати профіль свого життя фантазіями чи поезією. Бо натхнення – немов яскрава тропічна птаха, яка ховається у хитросплетіннях ліан. Воно заманює автора у сутінкову невідомість, холодить небезпекою, позбавляє впевненості усталеного життя. І неважливо хто цей автор, популярний письменник чи його невідомий читач.

Інтригуюча тема природи творчості віддавна хвилювала інтелектуалів. Цим переймалися автори ще в античні часи, дискутуючи з богами під джазові імпровізації арф та приправлене спеціями молоде вино. І до сьогодні з кожною новою спробою додається хіба що нова наукова робота чи роман, але не аргумент для кінцевої відповіді.

У фільмі “Басейн” робиться чергова спроба візуалізувати дух творчості. Віднайти фантастичне дзеркало, у якому можна буде розгледіти обриси натхнення. І слід визнати що це одна з кращих спроб в історії кіно.

Воно й не дивно, адже автором фільму став той, хто з натхненням – на близьку руку, для кого творчість – не ремесло, а спосіб бачення світу. Його звати Франсуа Озон і його бояться фарисеї та очікують прогресисти.

Франсуа Озон був одним з перших режисерів, які вивели французьке кіно з летаргійного сну восьмидесятих. У середині дев’яностих він сміливо увірвався на кінематографічний Олімп провокаційними фільмами відверто антибуржуазного характеру з виразним авторським почерком. Йому достатньо було кількох фільмів щоби посісти ключове місце у французькому і світовому кіно. У такому статусі, з нетривалими періодами творчого спаду, він залишається і до сьогодні.

“Басейн” – одна з кращих його робіт. Психологічна мелодрама з гічкоківським присмаком розповідає про авторку детективних романів, яка приїжджає на південь Франції у маєток свого видавця щоб відшукати натхнення для написання нового роману, який виведе її з кризи. І тут, посеред райської природи, буколічної тиші вона зустрінеться з тією кого вона не очікувала побачити…

Далі не варто розповідати хоча відірватися від екрану буде складно. Адже фільми Озона завжди відрізняються цікавим сюжетом і тому його кіно, попри свою елітарну спрямованість, цілком доступне широкій публіці. Проте режисер вміло граєтся з глядачем. Він як добрий психолог розуміє, яке кіно цікавить сучасників. І тому його фільми завжди на межі: між драмою і трилером, між еротикою і романтикою, між пристойністю і гріхом. Саме тому його називають найбільш гічкоківським режисером сучасності.

Він має якийсь магічний вплив на кінозірок, через що зніматися у його фільмах стає для них великою честю. От і у цьому фільмі зіграв дует кінодів різних епох – прекрасна у шляхетній присмерковій красі Шарлотта Ремплінг та несамовито сексуальна Людівін Саньє. Вийшла достойна партія рівних гросмейстерів, за якою з насолодою (інтелектуальною та еротичною) спостерігаєш.

Зупиніться посередині літа. Підгляньте з-під завіси на інший світ. Можливо, він створений вами…

Чекаємо. У Кіноклубі!

Олег Яськів

François Ozon, Swimming pool, 2003

17 липня, вівторок о 18.30 у кав’ярні Штука на вул. Котлярській, 8

, , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *