In кіноклуб Олега Яськіва

Інший син (режисер Лорейн Леві, Франція, 2012)

Отак живеш зі своїми мріями, буденностями, надіями, розчаруваннями. Старієш швидше, ніж ростуть діти. Обіймаєшся рідше, ніж просить пам’ять. Говориш напівправду, плутаєшся у цінностях. Готуєшся до справжньої пригоди, але з щоразбільшою нехіттю. І так млосно здається, що ніколи й не настане той момент, коли життя почне руйнуватися. Можливо, що не настане, можливо, що омине, можливо, не доведеться – нашіптує спокусливий голос з “крайньої хати”. Але ми живемо у час і в країні, де інколи збуваються найгірші прогнози, де чужа напівправда стає чиєюсь бідою, де чиєсь милосердя оприсутнює Бога – несміливо нагадують совість і образи старих ікон…

“Інший син” – дивовижний для європейців фільм. Знятий французами, він розповідає про життя євреїв та палестинців, але особливо буде зрозумілий українцям. Це по-справжньому сімейна драма, яка, втім залишає світле почуття. Тому що проблема, яку підіймає французька режисерка Лорейн Леві, торкається самих глибин людського життя, знімає вуаль умовностей і гарячим співпереживанням вливається у наші жили.

Ця проблема так гостро може постати лише в суспільствах, де немає миру, де війна (реальна чи гібридна) десятиліттями розділяє цілі покоління народів.

Але цей фільм зовсім не про війну чи насилля. Він – про готовність давати чесні відповіді на складні запитання, здатність знайти у собі сили для ламання стереотипів і прийняття неприйнятного. Немає сенсу переповідати сюжет, тому що він – один з інструментів “досягання глибини душі”, того психологічного ефекту, який фільм повинен справити на глядача. Фільм вразить і зворушить не тільки жінок, але й чоловіків. Це історія двох загалом успішних сімей – єврейської та палестинської – що розгортається у наш час і стає заручником історичної та релігійної нетерпимості, що розділяє ці народи.

Але тут навіть політики немає. Тільки людина, її оголена душа: матері, батька, сина. Викликам існування піддається найміцніша цеглина суспільства – сім’я. “Перевідкрити” потрібно головні почуття – любов, дружбу, вірність.

Прекрасна художня робота інтернаціонального колективу, де окрім французів, брали участь, звісно, що і євреї, палестинці та араби. Чудові не лише акторські ролі, але й витончений джаз туніського композитора Дахера Юссефа.

Ви розумієте чому ми дивимося цей фільм 8-ого травня. Тому що маємо пам’ятати про головне в людині. Скільки б ще бід не приготувала нам історія, головною мовою між людьми залишаються любов та милосердя.

Приходьте… На справжнє.

Lorraine Levi, Le fils de l’autre, 2012

Олег Яськів

08 травня, вівторок о 18.30 у кав’ярні Штука на вул. Котлярській, 8

, , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *