In рецензії

Злочин в раю (режисер Жан Бекер, Франція, 2001)

Кіно, намагаючись наблизитись до глядача, часто зтешує складні метафізичні смисли життя, спрощує мотивації вчинків та глибину почуттів, чим насправді не наближає глядача до кіно, а збільшує дистанцію недовіри: немов би це і далі атракціон розваг, нехай і з досконалими технічними засобами, немов це і справді лише “фабрика зірок” та змагання продюсерів за прибуток. Ми легко відчуваємо фальш у таких фільмів, несправжність образів та штучність діалогів, і, відтак, втрачаємо пуповину нерозривності, через яку кіно як мистецтво впливає на людину та переосмислює світ.

Попри практику фестивалів (уже комерціалізованих) та зусилля кінокритиків (часто тенденційно мотивованих) в кіно завжди було небагато режисерів, які змагалися своїм талантом за “справжніть” кіно, за його наближення до людини. Один з таких – французький майстер Жан Бекер, який разом з батьком Жаком Бекером, хронологічно охопили більше ніж півстоліття французького кіно. І певною мірою відповідають за його честь вважатися кращим у світі.

Жан Бекеру вдається відтворити у своїх фільмах найменші поривання людських настроїв, створити для глядача атмосферу психологічного затишку, який у цих фільмах впізнає не стільки себе (що насправді не найголовніше), а справжність життя. Оця справжність, однак, полягає не у критичному реалізмі, а часто навпаки, передбачає певну сюжетну та образну дистанцію, але натомість стає близькою завдяки візерункам можливих почуттів та життєвих ситуацій.

У фільмі “Злочин в раю” режисер наважився на вкрай сміливий експеримент: створити комедію на драматичному тлі з детективними елементами. Літературною основою стала ідея та класичний фільм “Ти яд” відомого французького режисера і драматурга Саша Гітрі.  Для цього був запрошений Себастьян Жапрізо – один з кращих французьких письменників у жанрі психологічного детективу, який, втім, давно вже вийшов за межі означеного жанру і відомий надтонким психологічно-драматичним письмом. Відтак, ми отримали розумну комедію, яка змушує не лише посміхатися, але й думати та співпереживати.

Історія, що лежить в основі фільму – типово “бекерівська”: французька провінція, прості люди, що живуть своїми радощами та розчаруваннями. Однак вони кохають і ненавидять, радіють та плачуть, словом, приймають дарований світ, як і належить дітям природи (так колись і називався інший блискучий фільм Бекера). Подружня пара фермерів зі значним стажем спільного життя не любить одне одного, щоб не сказати більше, і хоче якось розірвати ці пута. Про це знають усі сусіди і друзі. І навіть успішний адвокат, який спеціалізується на  справах, пов’язаних з вбивствами на побутовому грунті…

Більше нічого про сюжет. Тому що головне залишається за його лаштунками – неповторна атмосфера провінційного життя людей, цікавий гумор, незвичні життєві ситуації, психологічно глибокі образи, блискучі ролі Жака Війєр та Андре Дюсольє – постійних акторів Бекера.

Гарний настрій, глибокі враження і прихована внутрішня радість від “спів-проживання” після перегляду вам гарантовані. А це і є головним завданням доброго кіно. Ну а особлива атмосфера співтовариства нашого Кіноклубу збереже враження надовго.

Олег Яськів

Jean Becker, Un crime au paradis, 2001

,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *