In рецензії

Франц (режисер Франсуа Озон, Франція, 2016)

Коли сіре осіннє небо опускається нижче, щоб затримати  перестиглі барви та прохолодні вітри у просторі між нами та іншими, ми раптом починаємо відчувати самотність ближнього, можемо розуміти біль чужого, здатні пробачати і вірити. У такі дні особливо гостро розумієш, що кохання – це лиш фрагмент мелодії вірності та прощення, що його майже неможливо описати словами майбутніх мрій, не послуговуючись образами минулих надій. Що між любов’ю земною і життям вічним провідником стає християнське смирення.

Новий фільм великого французького режисера Франсуа Озона “Франц” дуже тонко, графічно контурно обрамлює територію любові та прощення. Цей режисер завжди відзначався особливою чутливістю до прихованих настроїв та проблем сучасної людини. Більше того, як справжній майстер, він здатний передбачати та переосмислювати їх, уникаючи стереотипів чи кліше.

У цьому фільмі він повертається до задавненої рани Європи – першої світової війни та абсурдній ненависті, яка забрала мільйони молодих життів сто років назад і дала поштовх до ще жорстокішої другої світової війни, де масове вбивство вже освячувалось ідеологічними конструкціями. Проте фільм зовсім не про війну та її жахіття. Він – про кохання, пам’ять, вірність. Це красива історія в історичних декораціях 1920-х років, яка інтригує майже детективним сюжетом (а це вже неперевершений художній стиль режисера), в основі якого пригоди людських почуттів – німецької дівчини, що втратила на війні нареченого, та французького чоловіка, який зустрів його на війні. Це фільм у першу чергу про життя почуттів, а вже потім про життя людей. Ми бачимо цілу поліфонію почуттів – від колективного непрощення та побутової ненависті до батьківських страждань та кохання до ворога.

Озон практично з дебюту набув слави “культового” режисера, значною мірою завдяки сміливості у поглядах та оригінальності у формах. Він ніколи не знімав мелодрам з їх компромісними спрощеннями та заграваннями з обивателями. Тож і цей фільм вражає відвертістю думок та проблем, про які сучасні європейці не дуже й хочуть говорити. Не хочемо говорити про них і ми, українці, незважаючи на те, що тема фільму якраз актуальна та болісна для нас.

Якби Озон був просто добрим комерційним режисером, то ми б отримали непоганий антивоєнний фільм. Проте майстер створив непередбачувану за змістом та дуже красиву візуально та елегантну стилістично роботу. Кожна деталь – від облич головних героїв до музики, пейзажів та декорацій – підлягають єдиному стилю, слова – не банальні, почуття – переконливі. Сам фільм ставить відкриті питання кожному індивідуально, та суспільству загалом – про відповідальність, про можливість прощення. Але насамперед – а це завжди для кожного персонально – це фільм про любов та про межу її сили.

Дивіться. Принесіть пригорщу любові ближньому…

Олег Яськів

François Ozon, Frantz, 2016

,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *