In рецензії

Світло між океанів (режисер Дерек Сієнфренс, США, 2016)

Коли стоїш перед океаном, відчуваючи його поверхню крилами Бога, то про що думаєш – такий малий, такий розгублений – перед невичерпною фантазією фракталів хвиль. Перед музикою вітру, перед темрявою води. Немов герой недописаного роману ще від часу Овідія, якого намагався намалювати Каспар Давид Фрідріх, шукаєш правильну форму життя в музеї розбитих ілюзій. Хочеш бути справжнім та щасливим, чесним та спокійним. Любити інших найперше і найостанніше. Знайти надію і не відпускати аж поки не погасне світло твого життя…

Осінь розпочала свій танець. Дощем, вітром, настроєм. Запрошує нас долучитись, відпустити легкі мрії і віддатися далеким мріям. Тож приймаємо це елегантне запрошення новим фільмом американського режисера Дерека Сієнфренса “Світло між океанів”.

Насправді фільм про Австралію, про історію столітньої давнини, коли мужній ветеран війни став доглядачем на маяку між двох океанів. І це, мабуть, все, що варто розповісти про фільм. Тому що далі розгортаються драматичні події, які не зворушать хіба що людину з силіконовою душею. Вони про любов, про біль, про материнство, про вірність.

Але і це не головне. Тому що фільм викликає не лише глибоке співпереживання, але й не менш глибокі роздуми: чи існує рівновага між совістю та коханням, де є край жертвам заради кохання, наскільки жертовним є наше милосердя.

Фільм витриманий, немов добре віскі. Він виблискує не лише блакитними відтінками океанської темряви, але й бурштиновими тонами акторської гри. Бездоганно дібраної, витриманої смаком режисера та досвідом самих акторів. Те що у фільмі грають одразу три чи не найкрасивіших актори сучасності – Майкл Фасбендер, Алісія Вікандер та Рейчел Вайз – не випадковий реверанс широкій аудиторії. Вони справді добрі актори, вони справді грають за межею болю. Їхні очі, погляди, рухи – шорсткі чоловічі та м’які жіночі – часто говорять більше, ніж слова.

А слів – добрих діалогів, глибоких думок та багатозначного мовчання – рівно стільки щоб сюжет бестселлера-роману австралійської письменниці Марго Стедман зазвучав з кінематографічною силою.

І фільм таки звучить немов океан. Ви зрозумієте це якщо коли-небудь стояли перед океаном, відчуваючи його приховану силу. Якщо ж ще ні, то зрозумієте чому у своїх подорожах варто їхати до останнього моря, де починається океан. Де відблиск хвиль та сонця висвітлює людину, чисту, самотню, яка насправді стоїть не перед океаном, а завжди перед власним вибором…

Олег Яськів

Derek Cianfrance, The Light Between Oceans, 2016

, , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *