In есеї

Шлях (режисер Еміліо Естевез, США-Іспанія, 2010)

Щось бездоганно поетичне є в образі дороги. Особливо коли маєш зробити перший крок. Особливо коли позаду не зовсім вдале життя, а попереду невідомість. Коли поруч немає близьких людей, а самотність – найбільш вірогідний попутник.

Подорож – це більше, ніж невідомість. Швидше, вона є частиною незбагненної гри Бога. Подорож змінює людину. Навіть коротка. Подорож розкриває світ, дарує пригоди і знаходить друзів.

Безліч варіацій образу дороги залишило людство у своїй культурній спадщині. І якими б прихованими завісою часу ці образи не були, найбільшою загадкою залишається драма внутрішнього діалогу людини під час подорожі.

Фільм “Шлях” – ще одна коштовна перлина у скарбниці сучасного кіно. І це не просто безпідставний епітет. Режисер Еміліо Естевез наважився зробити по-справжньому духовний фільм, у якому розкривається шлях людини до просвітлення. Навіть варіативність таких шляхів. Водночас, це зовсім не пропагандистська стрічка, в якій чи то релігія чи то світська пропаганда грає нечесну гру.

Це органічна розповідь, максимально позбавлена мелодраматизму чи штампів, про людей з різними життєвими історіями, які наважились на найважливішу у своєму житті подорож – пройти caminо de Santiago, або дорогу паломників, до одного з найвідоміших християнських центрів Європи у Сантіяго де Кампостелла. 800 км пішої мандрівки – через небезпечні гори, віддалені села, різні мовні та культурні кордони, з мінімальними умовами комфорту і максимальним часом для усамітнення або ж спілкування.

Фільм далеко виходить за рамки класичного road-movie і зовсім не є просвітницько “християнським”. Це високохудожній твір про наше життя, у двадцять першому сторіччі, про наших з вами сучасників, з різних країн, з різних поколінь, з різними причинами пройти шлях паломників. Сюжетна структура фільму делікатно зв’язує життєві історії в одну вервицю, водночас відкриваючи неймовірно красиві краєвиди Піренеїв, спокій середньовічних містечок, природність старовинних звичаїв, особливості етнічних відмінностей чи принади національної кухні. З героями фільму ми ніби відкриваємо Європу по-новому – з духовними місцями, спільними недорогими нічлігами, з добрими зустрічними, готовими допомогти та зрозуміти. Можливо, трохи більше позитиву, ніж правди, але це виправдане право художньої фантазії режисера.

Фільм наповнює легені чимось легшим, ніж повітря повсякденності і ви можете піднятися над землею і відірватися від турбот. Він красиво знятий, його наповнює хороша музика, а актори – справді інтернаціональний ансамбль – природні. Вражає гра старого Мартіна Шина – колись уславленого екзистенційного героя фільму “Апокаліпсис сьогодні”. До всього іншого це ще й оригінально сімейний фільм: Мартін Шин грає роль батька у фільмі свого сина, який, у свою чергу, як актор грає сина персонажа свого батька. Така залаштункова ситуація тільки додає глибини переживанням героїв.

the-way-emilio-estevez-and-martin-sheen-6Безперечно, це фільм у першу чергу про персональну віру. Але цей фільм також для всіх, кого манить дух подорожі. І нехай у вашому житті це будуть не такі складні та довгі мандрівки, але ви добре розумієте про що мені йдеться.

Ми тривожно боїмося втратити таку Європу. І з нею самих себе. Але вона ще є. Вона невіддільна від тисячолітньої християнської історії, від повсякденної культури і єдності ріноманітностей.

Саме такі талановиті фільми – найкращий спосіб духовної розмови з сучасною людиною. Найінтимніший доказ необхідності зберегти моральну основу без втрати динамічності та свободи.

Пройдіть цей шлях разом. Це прекрасний досвід.

Олег Яськів

The way, Emilio Estevez, 2010