In есеї

До моря (режисер Педро Гонсалез-Рубіо, Мексика, 2009)

kinopoisk.ruМоре повільно наближається. Ми можемо до нього не доїхати цього року – такий час… Але ніщо не заважає йому шуміти у снах і бачитись у мріях.

Для мене, як і багатьох інших, у кого відсутня проста матриця відпочинку, море – це перш за все візуальний образ свободи. Позаду, на березі, твоя історія, попереду – за синім горизонтом – свобода твого майбутнього.

Але є й такі, для кого море – це спосіб утечі від цивілізації і границя, де можна будувати власний світ.

Багато великих чоловіків минулого шукали у морі серединний шлях між свободою в рамках цивілізації та виходом за її межі у світ тотожності з природою. Джон Стейнбек, Алехо Карпентьєр, Ернест Гемінгвей, Джек Лондон, Джозеф Конрад, Поль Гоген – це лише деякі з тих, про кого ми знаємо. Але насправді їх значно більше.

Про таких, справжніх, але невідомих загалу, чоловіків, фільм мексик1анського дебютанта  Педро Гонсалеза-Рубіо “До моря”. Майже документальний, але й практично художній, фільм розповідає притчу-з-життя про трьох чоловіків, з різних поколінь, але одного роду, які живуть у гармонії з природою. Головні стосунки – між батьком – карибським рибалкою та його п’ятирічним сином, який з матір’ю живе в Італії – розвиваються упродовж короткого часу перебування малого у рибальській хижі, де він переймає мудрість діда та вчиться любити тата. Довгою у часі, міцною любов’ю, яка стане сильнішою за відстань до Європи. Але хлопець вчиться також любити і світ – той що над водою та під нею – у спокої та шумі хвиль, під розмірений неспіх щоденної праці бідних рибалок.

Фільм досягає дивовижного ефекту. Насправді, це не малий входить у світ, а ми, зіскрабуючи коросту матеріальної цивілізації та нашого хворого на марнославство українського суспільства, відновлюємо силу зору та глибину почуттів. Немов на вітрі морському виполощуємо забруднілу від компромісів душу.

Прекрасний фільм, короткий та вичерпний, очам любий та серцю зрозумілий. Елегантне і наполегливе запрошення до моря. Не стільки курортного. А туди, де ще не змилися хвилями сліди великих чоловіків минулого…

Олег Яськів

,