Мляво пересуваючи дні у пас’янсі передлітніх очікувань, ми ризикуємо загубити з поля зору основні естетичні орієнтири, які маркують наші дороги. Надто багато сонця, моря чи просто свіжого повітря, помножені на пасивність думки загрожують скочуванням у гламур і блідими, нестійкими до часу спогадами.

Хоча вільний час у спеку чи дощ можна використати і по-іншому – спробувати віднайти красу у собі та інших людях. Адже літній час – це податлива глина, з якої можна ліпити власні архетипи краси. Тому кожен стає фактично автором унікальної колекції вражень та спогадів.

Впевнений, що для багатьох літній відпочинок – не стільки статусний чи обов’язковий спосіб злитися з більшістю, скільки насамперед необмежений ресурс неповторних вражень у пошуках краси. Ми знаходимо її у лініях краєвидів, у контурах облич, в елегантності доторків, у камерності зустрічей, у шаленстві фарб чи у заворожуючих звуках вулиць… Краса здатна повертатися до нас і не набридати, щоразу набуваючи неповторних форм: це все було з нами – ще вчора, тиждень, місяць чи роки назад – таке переконливе, таке близьке і … таке невловиме. І мріється, що з новим літом нові сліди краси відкладуться на строкатій мапі наших спогадів.

Хороше кіно повертає нас до багатовимірного і незбагненного світу, натомість застережливо відводячи наші смаки від гламуру, серце – від черствості, а душу – від убогості.

Бернардо Бертолуччі – один з тих режисерів, які залишаються свої фільми у наших думках як довготривалі естетичні та моральні імпланти. Його стрічка «Невловима краса» якнайкраще допомагає розпізнати маркери краси, на які натрапляємо найчастіше улітку. Фільм весь побудований на чуттєвості та інтуїції, спокої та внутрішньому напруженні.

Без перебільшення, у жодному іншому фільмі Італія не виглядає так красиво. Здається, що Тоскана для Бертолуччі – це місце, з якого описував свій рай Данте. Жінка для Бертолуччі – це завжди значно більше, ніж гарне тіло, а митець – дещо глибше, ніж екзальтація та епатаж.

У цьому фільмі великий класик, як це для нього звично, не розриває світ світоглядним викликом, а суспільство – моральною провокацією. Він просто описує стан блаженства душі, коли краса оточує і невловимо вислизає крізь пальці та напівсонні повіки. Чудовий акторський ансамбль, камера, музика заворожують єдністю, а кохання вловлюється ненав’язливим шлейфом, як у дорогих парфумах та млосним післясмаком як у доброму вині. Зрештою, цей фільм обов’язково про нас, якими ми б хотіли бути у свої кращі роки…

Ми входимо у літо разом з фільмом, який додасть вам трохи більше радості до загалом невеселої української реальності. А значить і більше сил для терпіння і боротьби.

Stealing Beauty, Bernardo Bertolucci, 1996

Олег Яськів

1996, Бернардо Бертолуччі, Джеремі Айронс, кіно Італії, Лів Тайлер