In рецензії

Юність (режисер Річард Лінклейтер, США, 2014)

kinopoisk.ruДовгими зимовими вечорами, навіть такими неспокійними як зараз, особливо приємно мріяти не лише про перемогу та щастя у своїй країні, але й перебирати спогади. найсвітліші з них – з дитинства, найприємніші – з юності. Тоді не лише дерева були високими, але й дівчата – казковими. Річард Лінклейтер добре це розуміє і тому його новий фільм – чудовий подарунок для кожного.

Один з кращих фільмів року, що минає. Річард Лінклейтер – далеко не початківець у кіно, довго йшов до свого найкращого тріумфу. Майже кожен його фільм – актуальна картина життя сучасного американця, знята сміливо та безкомпромісно. Такий авторитет режисера як чесного митця зобов’язує розвиватися і прагнути нових вершин.

Схоже, що у новому фільмі  “Юність” Лінклейтер досяг максимального ефекту присутності реальності у художній вигадці, до певної міри віртуальному світі, яким залишається кінематограф. Сміливий експеримент, який балансує на межі між документальним та художнім кіно – це спроба повернути кінематографу первісну природу “спостереження” за дійсністю та пошуку “справжності” ідей.

Ключем до успіху фільму став сміливий експеримент, на який пішов режисер, коли вирішив зняти життя дитини (а, вірніше, дітей – брата та сестри) протягом 12 років, починаючи від дитинства (шести років) і до повноліття, тобто вісімнадцяти. Формально камера лише періодично спостерігала за життям однієї сім’ї – очима дітей, а в результаті вийшла правдива історія життя сучасної людини, у якій кожен зможе упізнати щось від власної. Ми, здавалося би, просто слідкуємо за перетворенням дитини у юнака, за історією дорослішання хлопця та дівчини, але насправді проглядаємо і власне життя. Такий підхід – це ніби сповільнена машина часу, за допомогою якої нас повернули у дитинство і дали змогу знову його прожити. Маємо розгорнутий міф – одночасно про дорослішання та старіння – розказаний простими словами, звичайними сльозами, приватними таємницями та особистими невдачами.

За ризикованими намірами та грандіозним результатом цей фільм – справжня революція у сучасному кіно. Можна лише дивуватись, що людство йшло до цього більше, ніж сто років, але радіти, що нарешті ми отримали першу успішну спробу такого “живого” кіно. Зроблений за 39 знімальних днів (що для сучасного кінематографу є феноменальною швидкістю), але протягом 12 років (!), фільм охопив життя кількох поколінь: дітей, їхніх батьків, родичів, сусідів і таким чином відобразив більшість універсальних проблем сімейного життя та юнацького дорослішання і найголовніше – дав нам відчуття “моменту часу”, в якому живемо. Причому режисер свідомо уникнув стереотипів та схем, на кшалт статевого дозрівання, першого сексу, наркотиків і т.д.

Таке кіно повертає нам здатність по-справжньому співпереживати, сміятися, плакати. Переконує, що найважливіше у житті – це “потік часу”, який проживає кожен, але далеко не кожен відчуває…

Приходьте. Спробуємо подорожувати в часі разом…

Richard Linklater, Boyhood, 2014

Олег Яськів

,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *