In статті

Контр-Оскар 2013: чому і хто не помітив революційний протест?

Олексій Роговик

kinopoisk.ruУ 2013 році Кіноакадемія представила світу накращі на її думку кінокартини 2012 року. Найкращим фільмом була названа робота Бена Аффлека «Арго».Оскар за кращу чоловічу роль отримав Деніел Дей-Льюісс (вже втретє) за головну роль у фільмі «Лінкольн». Оскар за кращу жіночу роль отримала Дженніфер Лоуренс за роль у фільмі «Мій хлопець-псих». Оскар за кращу чоловічу роль другого плану вже вдруге отримав неперевершений Крістоф Вальц за роль у фільмі «Джанго звільнений». Оскар за кращу жіночу роль другого плану отримала Енн Хетеуей за роль у фільмі-мюзиклі «Знедолені». Кращим режисером року був визнаний Енг Лі за роботу над фільмом «Життя Пі».

Перед тим як розпочати мислити про тенденційності, про справедливість чи несправедливість премії Оскар 2013 варто перейти до загального огляду кінокартин 2012 року, на які варто звернути увагу. Для усіх любителів гарного і глибокого кіно не зможе залишитись непоміченою ідейно-форменна високоякісна тріада фільмів «Хмарний атлас» сімейства Вачовскі у поєднанні з Т.Тиквером, «Життя Пі» Е. Лі та «Знедолені» Т. Хупера. Ці фільми однозначно сформували мейнстрімний ідеологічний потік 2012 року при тому демонструючи високу наповненість ідеї значними вкрапленнями форми. При тому, що ці три картини варто визнати кращими у році, не можна на зауважити, що за стилістичними, ідейними компонентами вони є надзвичайно різними.

«Хмарний атлас»: крапля проти океанічної системи

Хочеться поговорити про найбільш очікуваний фільм 2012 року особисто для мене в двох площинах. Він безсумнівно приніс багато позитивних причин для роздумів у світлі своєї ідеологічної суті, навіть творче натхнення, але і викликав досить серйозні концептуальні зауваження.

Якщо говорити про зауваження, то звичайно слід зазначити: по-перше, його розтягнутість на майже три години, що однозначно зробило його занадто складним для безперервного перегляду, по-друге, плагіатні конструкції завершення об’єднання сюжетних ліній в стилі А. Іньярріту і переплетення сюжетних ліній в стилі Д. Аронофскі (до речі не дуже якісні, що зробило складним для ідеї фільму ідентифікуватися в різних сюжетних лініях), по-третє розмитість і відсутність чіткого позиціонування самої ідеї фільму.

Але не дивлячись на всі ці зауваження фільм безумовно знайде своє особливе місце в спектрі ідейного драматичного кінематографа. Не можна не помітити унікальне естетичне задоволення від зйомок різного роду і неймовірної краси пейзажів, що було поkinopoisk.ruсилено блискуче підібраною музикою, особливо головної мелодії Секстет Хмарний Атлас. Думаю, що цей фільм – кращий розвиток на даний момент реінкарнаційної теорії, якісніше «Неспокійної Анни» Х. Медема. Основна заслуга в розкритті цієї частини фільму належить титанічній багаторольовій роботі акторів, особливо Т. Хенкса і Х. Беррі, які змогли втілити у фільмі настільки різні ззовні і внутрішньо персонажі.

Але головну свою оцінку фільм заслуговує за своє ідейне наповнення і мотивуюче послання. Особливої ​​уваги в ньому заслуговує протестний революціонізм. У реаліях сьогоднішнього дня ми стаємо свідками прагнення урядів держав до повного підпорядкування своїх власних народів шляхом постійного обмеження існуючого обсягу прав і свобод шляхом здійснення законодавчих реформ, прямих і непрямих політичних і економічних репресій. Ми стаємо свідками нашої повної нездатності протистояти системі, ситуації. Ця система не тільки система організації відносин між державами або державного управління, а й організація життя окремої особистості. Вона викликає протест розуму в рамках його свободи, протест проти системи. Саме це розуміється у фільмі як умовність подолання перешкод, і можливість краплі, як частини океану, змінити своїми діями весь океан, як організовану систему. Хоч і надії на зміни малі, але вони як блохи, від яких важко позбутися.

Кожна наша думка і дія творять наше майбутнє і буде творити майбутнє після нас. Ніколи не можна стверджувати, що наші думки або дії зникнуть в порожнечі. Будь-які наші думки або дії мають велике значення для людей навколо, тому що вони впливають на їх думки, що є початком їх дій.

Наші дії не змінять вчора, але вони можуть змінити завтра. Бо все у світі нескінченно пов’язано. Нашій безвідповідальності є межі, тому що ми ще маємо можливість це змінити проживши життя по-іншому. Ми маємо в собі нескінченну енергію і потенціал. Ми можемо отримати необхідний рівень особистої свободи свідомості та креативної та творчої боротьби за кращу долю людства.

Саме за це послання фільм «Хмарний атлас» займає одне з найвищих місць у колекції фільмів 2012 року.

«Знедолені» Т. Хупера, «Ні» П. Ларрейна, «Ханна Арендт» М. ф. Тротти, «Темна правда» Д. Лі та «Містер Піп» Е. Адамсона: протестний революціонізм – другий акт

kinopoisk.ruЦі три фільми стали досить природним продовженням ідей фільми «Хмарний атлас». Дуже дивним у цьому контексті виглядає факт, коли питання масового народного протесту, трансформації соціально-економічних та політичних систем набуває особливого значення у світ протягом одного року виходить декілька фільмів, що несуть у собі відповідні ідеології протесту проти державної влади. Тут спадає на думку і вчення К. Маркса про структури суспільства, а саме співвідношення базису та надбудови. А чи не є запропоновані режисерами фільми (складова поняття надбудови, як культурного явища) закономірною реакцією у зміни системи, що все більше лунають на вулицях Мадрида, Лісабона, Нікосії, Риму та Афін, у ряді держав Північної Америки, Азії та Близького Сходу? Запропоновані шедеври чітко контрастують з відповідними тенденціями розвитку людства загалом та його свідомості. І не має значення чи це революційні рухи у дореволюційній чи постреволюційній Франції 18-19 століть, де так символічно виглядає герой роману-епопеї В. Гюго Жавер, який уособлює у собі усі негативні сторони несправедливості державної влади, діяльності правоохоронних органів та закону у цілому. Безумовно, що фільм, який розповідає історію бурхливих десятиліть і трансформацій доль, що пронизані позачасовими нитками ідей любові, свободи, релігії, боротьби добра та зла, що доповнені неймовірно гарними зйомками, кадрами, костюмами, загорнуті за допомогою геніальної гри акторів Х. Джекмана, Р. Кроу та Е. Хетеуей у форму безкінечної пісні, що лине через віки у вічність проникаючи у серця та розуми. Ми стаємо свідками неймовірної еволюції, яку пройшов Т. Хупер як режисер з часів свого останнього фільму «Король говорить». Проведена геніальна робота над адаптацією, над аранжуванням, над композицією, над структурною побудовою картини.

kinopoisk.ruІнші два фільми другої хвилі протестного революціонізму 2012 року звернені до різних тем, але у одному напрямку. Фільм «Ні» П. Ларрейна з Г. Г. Берналем у головній ролі розкриває нам історичні особливості періоду проведення референдуму 1987 року про відхід від влади диктатора А. Піночета. Структурна побудова картини дозволяє глядачеві сконцентрувати свою увагу на періоді, коли чилійська опозиція того часу, мали лише близького одного місяця, а точніше 15 хвилин ефірного часу на чилійському телебаченні на день, щоб пояснити чому принципи свободи, демократії у її нормальному розумінні краще за диктаторський режим, який був збудований Піночетом. Змагання ідей, що здійснюється на полі змагань піар-команд переростає у дещо більше, ніж вибір державної влади на певний час, бо тут громадяни Чилі кажучи «Так» або «Ні» обрали для країни і себе майбутню модель економічного, політичного та культурного існування.

Щодо «Темної правди» Д. Лі, то тут незважаючи на дуже потужну ідею, а саме проблема захоплення та монополізації водних ресурсів у Латинській Америці, то фільм підкріплений дуже слабкою формою. Композиція фільму потребує доопрацювання, а герої Ф. Уітакера та Е. Гарсії на своїй харизмі не роблять слабкий сценарій динамічним.

Щодо«Ханни Арендт» М. ф. Тротти, то фільм геніально змальовує особистість німецько-єврейського суспільного діяча, політолога та філософа поруч з тим змальовуючи філософські дилеми та роздуми, що виникли в Х. Арендт при написанні матеріалів про суд над одним з організаторів Холокосту А. Ейхманом. Будучи абсолютно «заангажованою» у ситуацію Х. Арендт висуває світові своє тлумачення як самої сутності судового процесу, так і фундаментальної природи зла та егоїзму, феномену «необхідності довести непотрібність людини як людини», феномену «банальності зла», що випливає з небажання людини стати особистістю, з небажання мислити, нелюдськості закону та наказу, совісті і боргу, відповідальності і бажанню піддатися «спокусі бути людиною».

Щодо«Містера Піпа» Е. Адамсона, то варто зазначити, що фільм має досить багато серйозних недоліків сценарного та візуального характеру, але все ж цю неймовірно драматичну і казкову подорож до острівного Бугенвілю варто відзначити особливою грою акторів (як Х. Лорі, так і Х. Матсі) та атмосферою, що створена ними на фоні розгортанні «Великих сподівань» Ч. Діккенса та жорстокості військових та повстанських сил.

«Житття Пі»: сумнів у будинку релігій та сутність акту відпускання

Структурно фільм «Життя Пі» можна розбити на дві частини: теологічну концепцію та індійсько-філософську. Фільм надзвичайно прогресивний і ніжний. Не можна у ньому не помітити його екологічний та натуралістичний посил, тобто посил, що спрямовує людську увагу на відносини людини з природою, на відносини людини з тваринним світом, на саму людину як частину природи. Але фільм заслуговує свою високу оцінку не тільки за те, що переповнений захоплюючими подих кадрами, неймовірною музикою М. Денни, і навіть на досить високій акторській і в той же час дебютній майстерності С. Шарми на дорогах роману Я. Мартела.

Цікавою виглядає теологічна концепцію фільму. Головний герой почергово приймає індуїзм, християнство та іслам. В результаті його світогляд стає будинком з різними і унікальними кімнатами, що співіснують у одній особі і це при тому, що фундаментом цього є сумнів, ґрунтований на раціональних та розумових ідеях А. Камю та інших. Стандартні суперечності у сфері ідей будується шляхом використання стандартних інструкцій. Класичними конструкціями до прикладу про існування вищої сили є розвиток дискусії у концепції антагонізму стверджень «Бог є» та «Бога нема». У цьому контексті представники цих двох позицій вважають свою позицію єдино вірною істиною, а іншу абсолютною неправдою. Інший популярний концепт вибудував агностицизм побудувавши конструкцію «Бог або є, або Бога нема, ми цього не знаємо». Скептицизм йде ще далі і крім агностичного «Бог або є, або Бога нема, ми цього не знаємо» каже «нам не дано пізнати чи є Бог, чи його нема, у земному житті». Всі ці конструкти безумовно є причиною для серйозних конфліктів, але є одна цікава логічна ідея, що з ніг на голову перевертає дискусії навколо ключових питань. Вона по суті знаходить відображення у фільмі. Ця концепція існує завдяки сполучнику «і». Значення теорії полягає в тому, наскільки далеко ми можемо перенести її. Наприклад якщо втілити її у конкуренції тверджень «Бог є», «Бога нема», «є лише Аллах», «є лише Будда» і т.д. А чи можливо у цьому сенсі, що Бог і є, і Бога нема, незважаючи на те, як його називати. Чи не є заміна стверджень сполучником «і» революційним методом у сприйнятті навколишньої дійсності? Теологічна концепція фільму виходить з презумпції чи можливості гармонійного існування в людині фактично усіх типів світогляду і каже, що саме завдяки сумніву віра стає живою і сильною, незалежно від того скільки різних кімнат містить світогляд людини.

Не менш цікавою ідеєю у фільмі є пронизана індійською філософією теорія відпускання, що розкривається крізь призму відносини Пі та тигра Річарда Паркера. Зрозуміло, що у кожного є переживання минулого, теперішнього і майбутнього. Переживання минулого стосуються втрачених через смерть (Пі втрачає своїх рідних у корабельній аварії Цумітсума), сварку дорогих родичів, друзів, людей, яких любили (втрата Ананді). Зрозуміло, що такі роздуми підсилюється надзвичайно важливим значенням, яке ці люди відіграли у вашому житті. Оцінити вклад цих людей – це оцінити власний серйозний особистий розвиток. І це дійсно дивно. Біль з часом перетворюється у корисний досвід і знання для мислячих людей, як і знання, що дитина отримає від доторку до гарячої сковороди. А може дійсно права індійська філософія у тому, що життя можна сприймати як акт розставання і в результаті відпускання. У цьому світлі важливо, щоб перше йшло у ногу з другим, бо перше без другого означає суцільне неусвідомлене переживання, що переростатиме у страждання. Ніхто не каже, що цей акт позбавлений болю, бо акт відпускання – це осмислений акт усвідомлення того, що в певні періоди життя прийдеться відчувати гіркоту втрати та гіркоту розставання. Але між неусвідомленим перманентним стражданням і спробою до усвідомленого смиренного відпускання є велика різниця для кожного індивіда. І це питання особистого вибору. Вічно горіти у пеклі за життя відмовляючись прийняти ситуацію, яку або неможливо змінити, або не варто змінювати враховуючи фактори турботи про долю інших чи самого себе, чи спробувати залити це пекло значним напором води, що звичайно навряд колись допоможе повністю погаснути тому, що живе всередині нашого мозку, але хоча б не дозволить нам бути заручниками постійного болю від штучної конекції нашого Я з минулим, теперішнім і майбутнім. Головний герой стверджує, що все життя – це акт відпускання і що з цим варто змиритись, але він зауважує, що найбільш боляче коли йдуть не прощаючись, не встигнувши сказати усього, що хотіли. Так завершується цей посил фільму цілком логічно вписуючись у загальну і геніальну концепцію картини.

Окрім фільмів дуже високої якості 2012 рік запам’ятається також рядом якісних фільмів, але які з різних причин не дотягують до якості Тріади-2012. Тут варто згадати і про неймовірно драматичну історію сім’ї, яка пережила цунамі у Південно-Східній Азії 2004 року у фільмі «Неможливе». Якісний і драматичний твір Х. А. Байони найяскравіше розкривається у ролях Н. Уоттс та Е. МакГрегора. Не варто забувати і про чудово виконані дитячі ролі. Смерть, поранення, кров, втрата людьми своїх близьких та хаос нагадують про техногенні наслідки людської діяльності у природних ареалах.

Два якісних та динамічних фільми були прикрашені неймовірною та динамічної грою Д. Вашингтона. Мова, зокрема, йде про роль колишнього шпигуна, що торгував державними таємницями у фільмі «Код доступу Кейптаун», що розкриває деякі сторони розвідувальної діяльності спеціальних служб та фільм-катастрофа «Екіпаж» про падіння літака. Фільм «Екіпаж» розповідає історію професіонала у підкоренні хмар та заядлого алкоголіка. Він акцентує увагу, що навіть врятовані життя не можуть служити виправданням стилю життя, що сповнений алкоголю, наркотиків та інших аморальних розваг. Переплетення психологічних, юридичних та технічних аспектів фільму в кінці кінців перетворюється на вирішення внутрішньої моральної дилеми героя спрямованої проти одного з найбільших антилюдських злочинів – брехні.

Цікавим також видався фільм «Порочна пристрасть» Н. Джарекі з Р. Гіром у головній ролі. Цей фільм Ніколаса Джарекі безсумнівно яскравий приклад того, як в принципі з досить простої ідеї можна зробити дуже хороший кінонаслідок. Фільм який увійде до збірки любителів так званих «економічних драм» з домішкою загальної оцінки стану справедливості і законності в державі та суспільстві. Головний герой фактично сам заявляє, який принцип лежить в основі світобудови, коли розмірковує про маніакальну боротьбі за обмежену кількість доларів. І цей потяг впевнено їде по фільму чіпляючи за собою все нові і нові сюжетні вагони.Саме грамотно сконструйована архітектура фільму, гармонійний розподіл матерії ідеї дає можливість глибоко відчути психологію головних героїв, оцінити їх дії з точки зору своїх моральних імперативів, спостерігати за тим, наскільки в сучасній економіці, правосудді розмита грань між добром і злом. Ми не спостерігаємо класичної дихотомії добрих і злих сил, а спостерігаємо за повною взаємної дифузією цих двох понять у всіх головних героїв.Втеча від відповідальності виправдовується наявністю іншої, яка сама у свою чергу є ні що інше, як результат безмежної жадібності. Обман, зрада, шантаж, лицемірство постають головними способами взаємодію з реальністю і причиною краху відносин між близькими людьми і незважаючи на складний пророблений шлях від смерті до юридичних вивертів, загрози знищення доль цілих сімейств, ходіння по лезу тюремного ув’язнення, ми приходимо до кульмінаційної колективної оцінки суспільства, в якому померло людське.

Крім того не можна не згадати шедевр за формою, але не за ідеєю, Д. Райта. Американська екранізація роману Льва Толстого «Анна Кареніна» безумовно часто дивує своїм нерозумінням реалій епохи, що знаходиться під розкриттям у картині. Психологічні портрети героїв залишається до кінця нерозкритими і це незважаючи на просто феноменальну гру К. Найтлі. Роздуми про природу любові та пристрасті, свободу та обов’язок перед чоловіком, суспільством, про моральні та етичні дилеми частково розбиваються об перезавантаженість формою. Фільм, що викликає естетичне задоволення, не викликає ідейних рефлексій, бо по своїй природі побудований далеко від сутнісних та ідейних конструкцій великого російського письменника та мислителя.

kinopoisk.ruАбсолютно антагоністичним виглядає у цьому сенсі новий фільм Т. Маліка «До дива». Він розказує нам про історію любові людей на високому чуттєвому рівні. У цьому контексті не дивно, що герої фактично не говорять між собою, їх чуттєві відносини у контактах очей, доторках, доповнюються словесними концептуалізаціями закадрового голосу та у проповідях священника, якого грає Х. Бардем. Як і у «Дереві життя» Т. Малік ставить більше запитань, ніж дає відповідей, роздумуючи на однією з основних християнських цінностей він розкриває сутність любові не тільки у почуттях, і почуттях саме до людини, але й пояснює суть теорії виявлення та любові до Бога. Любов у цьому шедеврі замальовується не як міжіндивідуальне правило взаємодії, а як принцип Всесвіту, фундамент світобудови. Неймовірні кадри, неймовірна гра акторів, особливо О. Куриленко, у поєднанні з Б. Аффлеком та Р. МакАдамс створюють атмосферність фільму, у якому основним способом його сприйняття є глибинне мислення образами, світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння. Це глибинне мислення неодмінно поєднюється з милуванням красою, яку за допомогою роботи Е. Любецкі Т. Малік створює усюди, включно з нафтовими вишками та промисловими зонами. Кадри фільму сприймаються як погляд власних очей і це надає особливого відчуття участі у розвитку сюжетної лінії.

Ще однією ніжністю є неймовірний кінематографічний дует Р. Дюрі та Ф. Дебори у фільмі «Любов на кінчиках пальців». Неймовірна динамічна і кумедна у хорошому значенні цього слова історія про прагнення до здобуття цілі, у випадку фільму виграшу міжнародного конкурсу з швидкодрукування.

Ще одним продовженням і на жаль частковим розчаруванням року став фільмі Ж. Бурдо «Ренуар. Остання любов». Неймовірні і гарні пейзажі, досить професійна гра акторів розмиває центральну роль у фільмі героя М. Буке трансформуючи ідеї потягу до краси у всьому до примітивної взаємодії двох молодих людей, не розкриваючи ані теми війни, ані теми любові, ані теми краси, ані самого Огюста Ренуара.

На відміну від «Ренуара» інша біографічна стрічка «Хічкок» С. Джервасі виглядає набагато більш професійною. Успіх цієї картини у кінематографічних критеріях безумовно визначений як і екстравагантністю самого персонажа А. Хічкока, так і і геніальним перевтіленням у нього Е. Хопкінса, у якому Хічкок помічається у зовнішньо вигляді, формі постави, поглядах, словах, жестах, підозрі, розчаруванні. Важко навіть подумати про те, хто б міг зіграти цю роль краще. Історія кінематографу у кінематографі, що розкривається завдяки створенні фільму «Психо» батьком нового та особливого стилю Хічкока, що полягає у зануренні у чорні сторони людської душі, у королівства страхів і подьоргування нервових закінчень. Дилема професійного життя (фінансування фільму, вимоги комісії з етики) тісно переплітаються з відносинами Хічкока з жінкою, що роками перебуває в тіні генія. Драматичні та успішні моменти створюють контрастивні враження та різнобічно показують усю глибину та специфічність особистості А. Хічкока.

kinopoisk.ruНе можна обійти стороною і новий фільм К. Тарантіно «Джанго звільнений». Новий фільм цього американського режисера викликав досить значні дискусії як себе противників, так і серед прихильників особливого стилю режисера. Суть дискусії полягала у тому наскільки сильно у новому фільмі Тарантіно відійшов від видуманих ним же канонів жанру і стилю. Зрозуміло, що жорстокість кровавих сцен чи сатиричне змалювання досить трагічних подій знаходять своє місце у картині. Але чітко продивляється тенденція, що наближає новий фільм Тарантіно до канонів класичного кіно. Стиль Тарантіно у значній мірі доповнюється значною кількістю гарних краєвидів, у незвичній формі починають продивлятись дихотомії на сили добра та зла. Фільм зачіпаючи серйозну проблему того часу, рабство, залишається далеким від реального змалювання проблеми, а з часом починає нагадувати класичні американські бойовики.

У цій же ідеологічній площині теми рабства працює і С. Спілберг та його фільм «Лінкольн». Низькоякісне видовище, що постає перед нами у формі фільму-говоріння, що запам’ятовується одним 5-хв виступом головного героя та спробами Дей-Льюіса витиснути з себе щось. Пусте, що викликає обурення, роздратування та відразу, кінематографічне явища, що переслідує політичні цілі у контексті зовнішньої та внутрішньої культурної політики США. До деяких фільмів занадто важко писати критику, бо щоб фільм можна було критикувати, то у ньому має буде значне ідейне і форменне наповнення. Гідну пару цій пустоті складає і фільм «Арго» Б. Аффлека, що переслідує розпалювання в американців відчуття нової загрози зі сторони Ірану. Змальовуючи події 1979 року у Тегерані Аффлек проявляє у повній мірі свою низьку кінематографічну культуру створюючи неймовірно нудний, антидинамічний та брехливий з точки зору історії фактаж подій та образи іранців та американців. Переливаючи з «пустого в порожнє» Аффлек і Спілберг у 2012 році виставляють себе основними кінематографічними позорищами року, оскільки, лише лінивому незрозуміло, що оскароносне позолочення цих фільмів – це лише продовження політичної лінії і реалізації концепція Д. Ная, а також ще більш раннього Кодексу Хейса. Тут ми згадуєм і Х. Міррен у 2007 році, і К. Бігелоу у 2009 році. «Арго» та «Лінкольн» – це два провальних фільми з історичної, політичної та кінематографічної точки зору. Не дивує, що Кіноакадемія знову обирає до списку найкращих пропагандистські фільми про американські військові чи дипломатичні операції та піднімає питання американської історії. Політика стоїть вище за цінність кіно.

З цікавих фільмів року на завершення цього огляду варто згадати новий фільм-розвагу В. Аллена «Римські пригоди», драматичний фільм С. Кастелліто, що зачіпає події під час війни у Боснії та ілюструє їх крізь призму відносин героїв П. Крус та Е. Хірша у фільмі «Народжений двічі» та андеграунд-фільм К. Джианоллі «Суперстар», що розповідає дивну історію простої людини, що вмить стала дуже відомою з незрозумілих причин. Драма, що розвивається показує надзвичайно цікаві процеси у внутрішньому світі всіх людей акцентуючи увагу на страху подивитись на себе зі сторони, втечу від самого себе. Крім того увагу заслуговували такі фільми як «Лоре» К. Шортланд, що змальовує складнощі доль дітей під Другої Світової війни, «Звязку нема» Г. А. Рубіна про роль та драматичний вплив на життя і долю людей Інтернету та нових інформаційних технологій та «Імператор» П. Веббера, що змальовує історію післявоєнної Японії та діяльності комісії від генерала Д. МакАртура щодо розслідування причетності японського імператора до розв’язування агресивної війни. В ході цього розслідування режисер розкриває особливості побудови японського суспільства, влади та особистості імператора (наспівування по радіо пісні, що символізує мир).

Після того як нами здійснений загальний аналіз фільмів 2012 року варто перейти до створення контр-номінаційних пропозицій щодо премії Оскар-2013 року. До номінації у категорії кращий фільм року варто внести фільми «Хмарний атлас» Вачовскі та Тиквера, «Життя Пі» Енга Лі, «Знедолені» Тома Хупера, «Неможливе» (червоним – фільми та актори, що не могли б взяти участь у премії Оскар) Антоніо Байони, «Анна Кареніна»Джо Райта та «Джанго звільнений» Квентіна Тарантіно.

До номінації у категорії краща чоловіча роль варто внести Тома Хенкса за роль у фільмі «Хмарний атлас», Дензела Вашингтона за роль у фільмі «Екіпаж», Річарда Гіра за роль у фільмі«Порочна пристрасть», Деніел Дей-Льюісса за роль у фільмі«Лінкольн», Хью Джекмана за роль у фільмі«Знедолені», Ентоні Хопкінса за роль у фільмі «Хічкок» та Х. Лоріза роль у фільмі «Містер Піп».

До номінації за найкращу жіночу роль варто внести Холлі Беррі за роль у фільмі «Хмарний атлас», Барбару Зукову за роль у фільмі «Ханна Арендт», Наомі Уоттс за роль у фільмі «Неможливе», Кіру Найтлі за роль у фільмі «Анна Кареніна», Еммануель Ріва за роль у фільмі «Любов», Дебору Франсуа за роль у фільмі «Любов на кінчиках пальців» та Ольгу Куриленко за роль у фільмі «До дива».Вибір між цими номінантками робити абсолютно важко, оскільки, важко згадати рік у премії Оскар, що був настільки переповнений геніальними жіночими ролями, але абсолютним сюрпризом серед жіночих ролей виявилась О. Куриленко. Вона у своєму фільмі грала роль символічного образу, що переміщувався у сюжетній лінії мов вітер чи хмара, фактично не вимовивши слів ця акторка змогла передати всю глибину своїх думок та переживань, грацію та коливання внутрішнього світу.

До номінації за найкращу чоловічу роль другого плану варто внести Крістофа Вальцаза роль у фільмі «Джанго звільнений», Рассела Кроуза роль у фільмі «Знедолені» та Джима Бродбента за роль у фільмі «Хмарний атлас».І тут неодмінно варто погодитись з Кіноакадемією у позолоченні вдруге голови видатного актора, що геніально виконав свою роль у фільмі «Джанго звільнений», а саме Крістофа Вальца. Хоча і не можна не відзначити блискуче виконання та натуральний спів Рассела Кроу під час виконання ролі Жавера.

Щодо номінації за найкращу жіночу роль другого плану, то Оскар однозначно справедливо відійшов до Енн Хетеуей за роль у фільмі «Знедолені». Неймовірно чутлива, неймовірно старанна, як виявляється з гарним і ніжним співом. Героїня Енн Хетеуей виглядає надзвичайно природно, вона зворушує кожну клітину організму і за свій короткий час перебування у стрічці встигає за допомогою своє відомої працьовитості зробити кінематографічне диво, а виконання основної пісні одним з найбільш драматичних кінематографічних епізодів у модерному кінематографі.

І нарешті настав час найважливішої з номінацій і найбільш цінної для майстрів кінематографічного жанру. До номінації кращий режисер року варто віднести Енга Лі за фільм «Життя Пі», Хуана Антоніо Байону за фільм «Неможливе», Джо Райта за фільм «Анна Кареніна», Терренса Маліка за фільм «До дива» та Тома Хупера за фільм «Знедолені». Важливо розуміти різницю між якістю фільму і якістю режисерської роботи, що не одне і те ж саме. Саме тому досить якісний фільм «Хмарний атлас» не знайшов свого місця у режисерській номінації.

Як ми можемо бачити з 6 основних номінацій 4, а це 2/3, підлягають дуже серйозній і навіть надзвичайно серйозній критиці. Фільми «Арго» та «Лінкольн» видаються неякісними, але політично вигідними. Питання вибору кращого режисера дійсно дискусійне, а вибір Дженіфер Лоуренс кращою актрисою року у низькосортному та пустому фільмі «Мій хлопець-псих» при наявній великій кількості геніальних ролей виглядає нісенітницею, що аргументувати якось цей вибір стає дуже важко. Важливою тенденцією 2012 року стає продовження посилення форми на ідеєю. Найбільш якісні фільми 2012 року, у тому числі і Тріада, містять перевагу форми над ідеєю. Це чітко видно у «Хмарному атласі», у використанні спеціальних технологій у «Житті Пі». Ми стаємо свідками конкуренції дилеми ідея-форма у тому, що як ідея так і форма має своє власне еволюційне життя. Виникають нові форми взаємодії цих двох структурних компонентів, що стирають сутність самої дилеми. З огляду на ці процеси варто зазначити, що розвиток форми у сучасному світовому кінематографі розвивається двома різними напрямками, у одних фільмах форма повністю поглинає ідею, у інших фільмах форма стає особливим станом існування ідеї, як до прикладу у фільмі «До дива», де особливий стиль режисера, що по суті має форменний характер гармонічно розкриває ідейну компоненту. Питання гармонії існування ідеї у особливих форменних станах однозначно буде однією з актуальних проблем у найближчих роках розвитку кінематографу. Щодо самої ідейної компоненти, то крім стандартних стилістичних та ідейних наповнень особливістю 2012 року була велика концентрація фільмів з ідеологією протестного революціонізму, як реакція на стан сучасних міжнародних та національних відносин.

Порівняльна таблиця оцінки результатів премії Оскар-2013

Номінації на Оскар-2013 Результати премії Оскар-2013 Контр-номінації на Оскар-2013
Кращий фільм Арго (реж. Б. Аффлек) Життя Пі (реж. Е. Лі)
Краща чоловіча роль Д. Дей-Льюісс («Лінкольн») Х. Джекман («Знедолені»)
Краща жіноча роль Д. Лоуренс («Мій хлопець-псих») О. Куриленко («До дива»)
Краща чоловіча роль другого плану К. Вальц («Джанго звільнений) К. Вальц («Джанго звільнений)
Краща жіноча роль другого плану Е. Хетеуей («Знедолені») Е. Хетеуей («Знедолені»)
Кращий режисер Е. Лі («Життя Пі») Т. Хупер («Знедолені»)

Олексій Роговик

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *