In рецензії, українське кіно

Мертві, живі та ненароджені

«Земля» нарівні з «Броненосцем Потьомкіним» вважається однією з вершин, які сформували міць і авторитет радянського німого кінематографу. Вихідця з української глибинки Олександра Довженка завжди певною мірою протиставляли синові великих міст Сергію Ейзенштейну, адже вони такі ж несхожі, як і їх головні творіння. Скажений ритм технічно бездоганного «Потьомкіна», який оспівав оду руйнації і поваленню старого ладу, протиставлявся поетичній і умиротвореній «Землі». Один з перших фільмів нової Київської студії був знятий на заході ери німого кіно і став знаком оклику в кінці глави про великий радянський кінематограф, який після технічних нововведень уже ніколи не буде настільки впливовим у світовому масштабі.

Кадр із фільму "Земля" (реж. Олександр Довженко, Україна, 1930)

У центрі історії звичайне українське село того часу у розпал колективізації. Фабула для свого часу типова і навіть банальна, все ж радянський агітпром тоді масово штампував картини за подібною схемою. Але «Земля» Довженка якраз той випадок, коли було важливо не що знято, а як. Довженко, можливо, цілком свідомо вирішив використати ідеологічно лояльну схему для того, щоб наповнити її власним, авторським баченням. Конфлікт куркулів і комуністів він підносить не як класову боротьбу, а в філософському контексті, як природний процес відмирання старого і зародження нового, коли перше ще недостатньо слабке, а друге недостатньо сильне. При цьому новий суспільний лад, за версією Довженка, повинен бути заснований зовсім не на дотриманні постулатів Маркса-Леніна, а на побудові гармонійних відносин з природою і навколишнім світом. Його метод піднесення вічних цінностей з елементами пантеїзму дозволяв нівелювати обов’язкову ідеологічну складову кожного радянського фільму, і був однією зі справжніх причин його холодного конфлікту зі Сталіним.

 

Взагалі кінематограф Довженка прийнято розглядати як продовження традицій класичної української літератури. Маленьке село була місцем дії переважної більшості української літературної класики і місцем, де власне формувалися національні культура і традиції, що й дало змогу крізь століття зберегти самобутність. Недарма натуру для «Землі» режисер знайшов в регіоні з дуже сильною енергетикою природи – на Полтавщині, оспіваною ще Миколою Гоголем. І, незважаючи на запущений процес індустріалізації в СРСР, Довженко і в нових умовах продовжує цю генеральну лінію.

Кадр із фільму "Земля" (реж. Олександр Довженко, Україна, 1930)

Революційним для свого часу була велика довжина монтажного плану, яка, на думку Довженка, сприяла тому, що глядач самостійно знаходив би у довгих планах власний зміст, а не отримував нав’язану коротким планом точку зору режисера. Довженко заперечує метод Ейзенштейна, відмовляючись від агресивного монтажу, дидактики і чіткого сюжету. Його фільм – не завершена історія, а лише окремий епізод життя, яке складається з почергових партій народження і смерті. На місці смерті старого діда граються його онуки, мати вбитого куркулями Василя народжує сина, а похорон стає точкою відліку нового часу. «Земля» це полотно, в якому дуже легко домислити як минуле, так і майбутнє, достатньо розуміти закони буття…

 

Земля (режисер Олександр Довженко, СРСР, 1930)

, , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *