In Подорожі

Угорська рапсодія

Угорська рівнина відрізняється від румунської чи української. Її плинність інша, як і постава та рухи місцевих селян. Оця інакшість Угорщини легким здогадом входить у тебе ще по український бік кордону, коли втрачаєш розуміння значень назв населених пунктів. Так, з усвідомленням мовленевої безпорадності поступово в’їжджаєш в одну з найбільш парадоксальних країн Європи…

Угорщина, усупереч стереотипам, не цілком рівнинна країна. У ній можна натрапити і на пасма невисоких гір, а хвилі пагорбів, що час до часу з’являються, налаштовують на справжній пасторальний настрій.

Центром тяжіння країни є, безумовно, Будапешт. І не лише тому, що це столиця, а, відтак, важливий адміністративно-промисловий центр. Будапешт – простір високого історичного тиску. Прагнення цього міста завжди переважували притаманні йому можливості. Тому Будапешт довгий час залишався місцем надкритичної концентрації відцентрових амбіцій. А центром і головним конкурентом тривалий час був Відень – розкішне імперське місто.

Прагнення перевершити Відень відчувається у Будапешті майже фізично. Широкі площі з симетричними класицистичними будівлями, що за кількістю поверхів не поступаються віденським, високі тріумфальні колони з квадригами в античному стилі, широкі кільцеві та радіальні вулиці, респектабельні затінені вілли та престижні єврейські квартали з мереживом ювелірних крамниць та фірмових магазинів. Велич споруд, які возвеличують угорський дух та мужність, деколи навіть перевершують «опонента», а площа Героїв – з монументами правителів та барельєфами їхніх тріумфів – зміцнює цю хитку перевагу.

Такого «місця сили», а площа Героїв справді здатна надихати і зміцнювати дух, дуже бракує українцям. Можливо, тому ми, на відміну від угорців, не зберегли в історії незалежність, ледве не втратили мову та пороздавали сусідам землі.

Але, звичайно, що монументи героям та королям, митцям та політикам – це дуже поверхневий вияв угорського духу. Насправді він захований глибше. Сам факт збереження «чужої» для Європи мови, в оточенні слов’янських і німецьких мов протягом тисячолітнього періоду значно переконливіший (і знову ж таки повчальний для нас) аргумент щодо збереження національної ідентичності при одночасній рівноцінній співучасті у культурному просторі Європи. Іншим аргументом щодо переходу «точки неповернення» у хаос і зло є масштабні меморіали тоталітарного періоду (музей Терору (пам’яті повстання 1956 року) та парк Пам’яті зі скульптурами вождів комунізму). Тобто, угорці, як і чехи, поляки, литовці, естонці, латиші чи грузини належать до тих націй, які з відразою ставляться до тоталітаризму, тим самим вакцинуючи себе від його повернення. Пам’ятають угорці і про катастрофу євреїв, від яких у місті залишились центральні квартали, а в країні – мистецька слава, добрі кінематографічна та музична школи.

Але саме місто живе теперішнім і майбутнім. Спокійна атмосфера на вулицях, неагресивні водії, ненав’язлива поліція, розкута «європейського» вигляду молодь і тихі численні велосипедисти, для яких прокладені окремі доріжки мало не цілою центральною частиною міста.

Будівля оперного театру – один з центрів тяжіння міста, яку полюбляють туристи та прості угорці. Одні прагнуть насолодитися високим смаком інтер’єрів, інші зручно вмощуються на сходинах і читають або просто відпочивають. І хоча масштабність будівлі опери прихована щільною забудовою, але музичний тон міста тут відчувається виразно.

Проте головною мелодією міста стає готична тема. Численні готичні чи нео-готичні споруди вражають добрим смаком й гармонією розташування, коли така будівля стає окрасою цілого кварталу. Втім, стоїть вона, як от костел Ельжбети, як правило, в обрамленні солідних будинків періоду великої перебудови австрійських міст, яка розпочалась у другій половині дев’ятнадцятого сторіччя і залишила і Відню, і Будапешту, і Львову найкращі творіння. Або ж вздовж берегів Дунаю, як знаменита будівля парламенту, що стала туристичною візитівкою і архітектурною короною міста.

Дунай – головна ріка Австро-Угорської імперії, найповніше розкривається саме у Будапешті. Надмір красивих будівель намистом огортає його береги і найкраще зупинитись посередині старого мосту Szeceni, щоб відчути красу обох половин міста.

Буда – королівська та історично давніша частина, вражає поєднанням монументалізму імперських палаців та камерності пішохідних вуличок. Розташована на пагорбах, вона контрастує химерним візерунком вулиць з рівнинним Пештом з його геометричним орнаментом кварталів. М’яке piano Буди дозволяє розслабитися і відпочити від crescendo Пешту і просто виграти час, щоб почути музику міста.

Безумовно, найпопулярнішим місцем обивателів з усіх кінців світу є численні купальні Будапешта і найбільша з них – Szeceny. Але і натхненний мандрівник знайде красу у поєднанні розкішних будівель та інтер’єрів з багатомовним натовпом ледь розгублених туристів, які прагнуть побувати у всіх басейнах та саунах. Такий атракціон перемін дуже віддалено нагадує залюднені картини Босха, якщо їх позбавити притаманного їм сарказму, тому що люди тут розслаблені, нешумні та ненав’язливі.

Завершувати довгі мандрівки Будапештом потрібно обідом або вечерею і звичайно, бажано, з традиційною кухнею та місцевим вином, щоб відчути смак цієї країни. І якщо угорське вино налаштовує на легкий лад, то страви там ґрунтовні, базовані переважно на м’ясі, картоплі або ж борошняних виробах. Усе це смачно, в найбільш вишуканих варіантах навіть додає нові штрихи до культурного враження від країни. Зокрема, частуючи чудово приготовлену оленину у фруктовому соусі, справді віриш численним мисливським ремінісценціям, розкиданим пагорбами і площами міста – то фонтан, то барельєфи зі сценами полювання аристократів, а їхнє хутряне вбрання на портретах цілком гармонує з домінуючим заняттям у відпочинку між війнами і балами, а саме полюванням. Вина Угорщини заслуговують окремого нарису у п’янкій тональності, домінантою у якій будуть смаки їхнього найголовнішого витвору – Токайських вин – сухих чи напівсухих, різної витримки, але безсумнівно позначених шляхетними букетами фруктових смаків. Не розчарують і значно дешевші вина, які цілком пасуватимуть до обіднього столу втомленому спекою та враженнями мандрівнику. А якщо це буде український мандрівник, то йому буде особливо прикро і дивно від цін на недорогі угорські вина в Україні та цін на власні, часто «порошкові», українські вина.

Зрештою, як і у будь-якій країні, мандрівнику не варто надовго зупинятись у столиці, а варто спробувати відчути мелодії та запах провінцій. Ріка Дунай мимоволі запрошує до такої подорожі, принаймні околицями Будапешту. Тим більше, що вони пропонують різноманітні естетичні та кулінарні враження.

Зовсім неподалік від Будапешту розташоване містечко Szentendre – своєрідний угорський Монмартр. Розташоване вздовж берегів Дунаю і розбудоване декілька сторіч тому сербськими купцями, які втекли від турецької експансії, останнє сторіччя містечко було облюбоване художниками та письменниками, які й надали йому «культовості». З одного боку, для місцевих мешканців це значний здобуток, адже натовпи туристів просто заполонюють плутані та вузьку вулички, всіяні незчисленними сувенірними крамницями та художніми галереями. З іншого, щоб відчути справжній дух цього містечка і не зустріти вже знайомих «китайців», сюди потрібно приїжджати якомога раніше. Тоді ви виграєте значно більше – і порожність ранкових вулиць, і тишу передцерковних площ, і щирі посмішки прибиральниць та п’яниць. Зрештою, матимете більше шансів сприйняти ціле містечко як унікальний гармонійний архітектурний ансамбль невисоких старовинних будинків та хвилястих дахів.

І рушити далі, у напрямку України, до містечка Godollo, яке слугувало резиденцією австрійської імператриці і королеви Угорщини Єлизавети Баварської, дружини так шанованого у Галичині Франца-Йосифа. Позиція цієї жінки, яка була закохана в Угорщину, відіграла ключову роль у становленні угорської автономії у складі Австрії, а саме її життя стало трагічним символом марності боротьби однієї людини з жорсткими усталеними звичаями. Вишуканий палац з величезним парком дозволить сповільнити темп столичних вражень і просто насолодитись музикою, природою, архітектурою та інтер’єрами будівлі.

Музичну коду мандрівки до Будапешту можна почути навіть у чудовому пам’ятнику Шопену, що знаходиться у тому ж Godollo. Мені не вдалося відшукати, який стосунок мав великий композитор до цього містечка, але сама скульптурна група дуже відповідає духу Угорщини. Як і музики її великих синів – Ліста, Бартока, Кодаї.

А у невеличкому селі Martonvasar почуєте останні ноти угорської рапсодії. Там знаходиться сімейний бароковий палац (втім, знову з елементами нео-готики) графа фон Брунсвіка. З цією сім’єю пов’язані найкращі дні життя Людвіга ван Бетговена, який часто зупинявся у своїх благодійників і був закоханий в одну з доньок графа. Ця лінія знову повертає Будапешт до австрійської (чи ширше) європейської історії, адже недаремно саме бетговенівський хор «Обійміться мільйони» з дев’ятої симфонії став фактично гімном сучасної об’єднаної Європи.

Відтак, спустошений фізично та переповнений мелодіями угорського простору, українець змушений повертатися додому. У напрямку, де на кордоні ця об’єднана Європа закінчується…

Олег Яськів

One Response to Угорська рапсодія

  1. Hnatykbofnar says:

    Дуже хороший матеріал, дякую, ОЛЕЖИКУ!!!!!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *