In інтерв'ю, українське кіно

Як розвивати український кінематограф, розповідає Валентин Васянович

Валентин Васянович, режисер, продюсер:

Для мене українське кіно – це кіно, мовою оригіналу якого є українська. Крапка. Роман Балаян і Кіра Муратова – не українські, не російські, не вірменські, а радянські режисери, які живуть на території України. Так сталося, що свої найкращі фільми вони зняли за СРСР, вони не збираються змінюватися, тож залишаються продуктом того часу.

За гроші Мінкульту режисер може самовиразитися, зрозуміти – спроможний він знімати чи ні. Державне фінансування у всьому світі підтримує мистецькі, творчі проекти, а не бізнесові. Україна зараз пробує втілити у себе європейську модель, французьку, польську. Голова Держкіно Катерина Копилова впровадила конкурс проектів – пічінгів, і це вважаю фантастичним проривом.

У Польщі ще п’ять років тому на ринку було 95 відсотків американських фільмів, а інша частина розподілялася між Європою, Польщею й іншими державами. На сьогоднішній день поляки випускають кожного року 30 повнометражних стрічок за рахунок держбюджету. Вони цього домоглися впровадженням політики державної підтримки – це раз, розглядом на конкурсній основі проектів молодих режисерів – це по-друге, і третє – направленням півтора відсотку від прокату зарубіжних стрічок у фонд національного кіно. Майже кожен третій фільм, що демонструють у польських кінотеатрах, – місцевого виробництва. І саме вони, як правило, є найкасовішими.

Нам теж треба привчати глядача до українського кіно. Треба зробити його популярним, а не так, як зараз – на всіх телеканалах суцільні шоу, що популяризують суржик. А суржик – це жлобство, тобто українське асоціюється лише зі жлобством. З цим треба нещадно боротися.

Якщо пан Приходько хоче отримати якісь державні гроші, хай приходить зі своїми проектами. Але не забуває, що держава не має підтримувати серіали, тим більше – російськомовні, де герої катаються на тлі київських пейзажів на автомобілях із російськими номерами. Коли в Україну приїздив французький чиновник від кіно, він розповідав, що французи відкриті до копродукції, це є. Але гроші дадуть на франкомовну частину фільму, або на ту частину, яку роблять французи. Ми маємо робити так само. Жодних російськомовних копродукцій підтримувати не можна. Це – плебейство, треба мати гордість.

Ще одна розхожа теза всіх продюсерів: мовляв, давайте ви, молоді режисери, познімаєте серіали, теле-муві, навчитеся, а потім візьметеся до нормального кіно. Це – тотальна брехня. Якщо людина зі світлою головою приходить і здобуває перший досвід роботи в серіалі, на ній можна ставити хрест, вона вже кіно ніколи не зніме. Це не я придумав, а популярний російський продюсер Сергій Сельянов. Я цю його думку підтримую – це як дівочість втратити. Якщо пішов на панель, то і просидиш там усе життя. А якщо перший досвід здобудеш в кіно, то в кіно і залишишся.

Українські телепродюсери псують долі молодим людям, чіпляючи їм лапшу на вуха. Насправді на серіалах ти навчишся халтурити, знімаючи за день по двадцять хвилин. І вже думати по-іншому, тому що кіно – це зовсім інше заняття. У ньому кожне слово, кожна дія мають бути виставлені, виважені.

Записав Іван СТОЛЯРЧУК, Gazeta.ua

,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *