In рецензії, статті

Історія одного злочину

4_3_2

Чи не дивно, що непримітна південно-східна країна колишнього соцтабору, яка до недавнього часу була відома виключно як союзниця Гітлера і батьківщина графа Дракули, нині є однією з найпомітніших вершин сучасного арт-хаусу? Мабуть, це пов’язано з приходом в кіно нових, вільнодумних і, безумовно, талановитих авторів, не скутих ідеологічними рамками і нав’язаними поглядами. Творці нової румунської хвилі, які народилися ще при диктаторському режимі Чаушеску, впевнено довели свій творчий потенціал, не опираючись на досвід старших колег та, майже не цитуючи всенародно улюблених класиків.

Крістіан Мунджіу, Крісті Пую і, на жаль, вже покійний Крістіан Немеску несподівано вивели Румунію на верхівку кінематографічного Олімпу, ставши на певний час законодавцями художнього стилю. Їх стрічки, відповідно, «4 місяці, 3 тижні і 2 дні», «Смерть пана Лазареску» і «Мрії про Каліфорнію» можна навіть об’єднати в своєрідний триптих, незважаючи на те, що Мунджіу розповідає про останні роки тоталітарного режиму і до сучасної Румунії вони мають лише дотичне відношення.

Та його історія здається більш правдивою і виграшною порівняно з тими, що розповідали з екрану Пую і Немеску. Їхні роботи, зрозуміло, щирі і пізнавальні, а в технічному відношенні взагалі бездоганні, та в них немає цілісності, лаконічності, притаманної стрічці Мунджіу. Піддавшись свободі самовираження, Пую і Немеску «розтеклися думкою по дереву», і в низці епізодів дуже монотонні і багатослівні. У своїй же картині Мунджіу точний у характеристиках, сухий у викладенні, гранично об’єктивний в аналізі сюжетних перипетій. Запозичивши зі стрічки Крісті Пую оператора Олега Муту, монтажера Дану Бунеску і актрису Лумініцу Георгіу (щоправда, у Мунджіу вона зіграла другорядну роль), він створює повноцінний драматичний трилер, здатний викликати нервове тремтіння.

432

Історія про двох подруг, одна з яких знаходиться на критичному терміні вагітності, винесеному в заголовок стрічки, а друга, ризикуючи власною свободою, намагається допомогти їй позбавитися від небажаного тягаря за допомогою такого собі пана Бебе, котрий промишляє нелегальними абортами, розповідається досить жорстко, без повчань і дешевого надриву.

Мунджіу аж ніяк не намагається викликати симпатію чи співчуття до двох недосвідчених у житті провінціалок, які вчинили кримінальний злочин цілком і повністю з власної вини, залишаючись начебто стороннім спостерігачем, який індиферентно констатує факти. Він аж ніяк не естетизує атмосферу дії, та за допомогою точно вибудуваних мізансцен і вражаючого мистецтва оператора домагається повноцінного «ефекту присутності», якому можуть позаздрити датські манірні догматики. Подібно до Міхаеля Ханеке і Міклоша Янчо, Мунджіу вибудовує стрічку шляхом довгих, трохи «тремтячих» планів, які начебто підкреслюють документальність розповіді і обходиться без видимої акторської імпровізації.

Його стрічка, виявляється, не про тоталітарний режим, не про шкоду абортів, не про дружбу, яка обертається ганебним спільництвом, і навіть не про неусвідомлено вчинений злочин. Його стрічка про нестерпне існування в ідеологічно «зашореному» суспільстві, яке породжує таких моральних виродків, як пан Бебе, безладних особистостей, як Габіта, і формальних злочинців, як Отілія. Але чи так сильно воно відрізняється від вільної самосвідомості процвітаючих капіталістичних країн?..

Віталій Гірон

4 місяці, 3 тижні і 2 дні, режисер Крістіан Мунджіу, 2007, Румунія

, , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *