In про кіно

Поет від кінематографу

Коли 24 cічня цього року у день оголошення номінантів чергового “Оскара”, на зйомках власного фільму загинув грецький режисер Тео Ангелопулос, новинні стрічки скупо повідомили про велику втрату для грецького народу.

Він міг претендувати на роль совісті країни, що стала колискою усієї сучасної цивілізації і переживає зараз не кращі часи. Заключна частина трилогії, яку саме фільмували, мала розповісти про вплив глобальної економічної кризи на життя греків, та, на жаль, життя класика обірвав мотоцикліст.

Юриспруденція навряд чи багато втратила у той момент, коли молодий грек на ім’я Теодорос, перебуваючи у Парижі, вирішив різко змінити свою життєву траєкторію на користь кінематографу.

Це сталося саме в той час, коли в Парижі набирала силу “нова французька хвиля”, яка ознаменувала нову епоху в кінематографі. Перед тим як сісти в режисерське крісло Тео, як і її лідери Годар і Трюффо, працював кінокритиком.

Тео Ангелопулос

В одному зі своїх інтерв’ю Ангелопулос говорив, що боїться сучасних міст, в яких почуває себе надто самотнім. Адже колись кожен будував власний дім власними руками, а тепер у рідному місті легко заблукати.

Єдиним місцем, де він відчував себе комфортно було пасажирське сидіння в автомобілі під час подорожей-переїздів. Види природи за вікном його заспокоювали і дарували тимчасове відчуття спокою. Тема дороги взагалі характерна для творчості Ангелопулоса, його герої часто розуміють найважливіші речі під час мандрівок.

Кадр із фільму “Олександр Великий”

І географічні координати у подорожах не такі важливі, частіше всього це мандрівка всередину себе самого. В кадрах його фільмів панує дощ, сніг і туман, але ці субстанції мають не метеорологічний характер, такі пейзажі, за словами режисера, покликані відображати насамперед внутрішній світ.

Грецька міфологія і історія – провідні мотиви всесвіту Ангелопулоса, та попри це будь-якій історії він завжди надає сучасного звучання, наче натякаючи, що історія має властивість повторюватися, а людина залишатися незмінною. Міфи для режисера були спадком, отриманим людством з передісторичного періоду. Багато уваги класик приділяє темі війни.

Коли йому було 10 років, в Греції розгорілася громадянська війна, яка назавжди залишила слід у його особистості і завдала непоправних втрат його родині, що, як і вся країна, розкололася на два табори. І десь тут є пояснення тому, наскільки нефальшиво і переконливо він доводить її безглуздість у “Погляді Одіссея”, де дивиться на історію Балкан у ХХ столітті крізь призму творіння Гомера.

Кадр із фільму “Пейзаж в тумані”

Тео завжди цікавила його країна і регіон, але кожну історію він подає універсально, так, щоб її сприйняли однаково і в Україні, і у Венесуелі. У нього було вміння підносити будь-яку конкретну розповідь на рівень притчі.

Ангелопулос довго працював з легендарним італійським поетом і сценаристом Тоніно Гуеррою, улюбленим співавтором найвидатніших європейських режисерів – Федеріко Фелліні, Мікаленджело Антоніоні, Вітторіо де Сіки, Андрія Тарковського та багатьох інших.

Саме останній свого часу познайомив грека-поета із поетом-італійцем, приклавшись до створення одного з найвидатніших тандемів в історії європейського кіно. Стиль Ангелопулоса часто порівнюють саме зі стилем Тарковського (який є продовжувачем традицій Довженка), адже вони обоє тяжіли до поетизму у кіно, особливого зображення і ролі природи, і взаємно захоплювались одне одним.

Символічно, що за півроку до січня 2012-го цей світ покинув і режисер № 2 в історії грецького кіно Міхаліс Какоянніс (найвідомішим його фільмом є “Грек Зорба”), який за іронією долі теж міг би стати юристом і часто використовував давньогрецький міф як сюжетну основу для власних творів. Та кожна смерть має означати народження чогось нового.

 Кадр із фільму “Погляд Одіссея”

І хоча греки втратили двох головних режисерів за останній календарний рік, уже кілька років як кіноспільнота говорить про феномен “нової грецької хвилі” – кількох молодих режисерів, які демонструють новий підхід до створення кіно і по іншому реагують на виклики сучасного світу.

Це стосується сюжетів, монтажу і операторської роботи. Найяскравішими її представниками нині є Гіоргос Латімос і Афіна Рейчел Цангарі, фільми яких вже прогриміли на фестивалях класу “А”.

Теодорос Ангелопулос прийшов у кіно разом з однією хвилею, і завершив свій життєвий і творчий шлях з початком іншої. Він розпочинав у важкі для країни часи “чорних полковників”, нова ж генерація грецьких кінематографістів виникла разом з ударами економічної кризи.

Історія не раз доводила, що соціальні потрясіння сприяють створенню нових розділів в історії кіно, тому не виключено, що зовсім скоро простори Еллади відкриють нам нові гучні імена.

Тарас Сасс

Українська правда. Життя

, ,