In есеї

Рай (режисер Том Тиквер, Німеччина-Італія-Великобританія, 2002)

 Том Тиквер належить до числа тих режисерів, які своєю творчістю засвідчують сутність кінематографу як синтезуючого мистецтва і тому його фільми майстерно поєднують драматургію і театральність, музику і живопис, тобто, форму, слово і звук. Його фільми пронизані особливим пульсом, з яким часто ми виходимо по їх завершенні і ще довго дивуємося з незнайомого ритму думок.

Кожна стрічка Тома Тиквера – незабутнє візуально-слухове дійство. Але дивовижно не це, адже існує чимало режисерів, які навчилися робити таке кіно. Вражає, що при цьому мало не кожен фільм німця – дуже серйозна і продумана робота, створена точно не для розваги, яка попри це стає тим, що зараз прийнято називати «культовим» (чи то «Лола біжи», чи «Принцеса і воїн», чи «Парфюмер»). Мені ж своєю творчості Том Тиквер найбільше нагадує своїх великих співвітчизників – композиторів вісімнадцятого сторіччя, яким вдавалося у камерні форми вкладати космічний зміст.

У фільмі «Рай» Тиквер, напевно, найсерйозніший і тому найцікавіший. Адже він порушує такі важливі і дивні водночас запитання, як от: чи можна людині підійнятись над землею, чи можна наважитись на недозволене, чи можна відхилитись від визначеного для тебе місця, чи існує і де кордон території твоєї любові?

Безумовно, своїм великим успіхом фільм значною мірою завдячує геніальному Кшиштофу Кісльовскому, чий сценарій був покладений в його основу. І коли дивимось «Рай», то звичайно, пам’ятаємо і його – як другого співавтора.

А ще пам’ятаємо, що грудень – це особливий період для українців, коли поганські очікування холодних снігів поєднуються з християнським передчуттям теплих свят. У цей період практично кожен отримує шанс дотягнутись до мрії. А якщо й ні, то, принаймні, хоча б трохи піднестись над землею…

Тож затишно вмощуйтеся і лише постарайтесь не зачепити крил тих, хто, можливо, долучиться до нас, щоб подивитися добре кіно разом з вами…

,